Магістратський службовець прихилився до трухлявого стовпа, нічого не відчуваючи, ні про що не думаючи, неспроможний заснути. Видива минулого поставали в його свідомості, розпливалися, змінювались іншими. Потрібно багато часу, поки все, що сорок два роки становить зміст людського життя, цілком розпадеться й кане в небуття.
Блідо-рожево займався світанок. Два парубки, один з них клишоногий прокралися до сарая й накинулись на дівчину. Вона несамовито й мовчки пручалась. Сорочка її розпанахалась від підтички до шиї. Сарай ходив ходором. Клишоногий тримав дівчину, вдавлюючи її голову й плечі в солому.
Потім другий потримав її для клишоногого. Гефер дивився на все те, мов скам’янілий. Він жив ще не цим життям, але вже й не колишнім.
— Паскуди! — байдуже крикнула дівчина навздогін обом парубкам, тоді простягла руку в куток і намацала вологу й стару байкову сорочку.
Почуття приниження було їй чуже. Ця істота не знала недуг, була не дурна, могла перенести сифіліс і божевілля і, не змигнувши оком, зійти на ешафот.
Через кілька хвилин вона знов лежала на соломі, осяяна багряним світлом ранішньої зорі, і міцно спала.
Харчувалася дівчина підсмаженою без будь-яких приправ на вогнищі рибою та хлібом. У воді в неї постійно лежало багато донок. Хліб вона крала.
Рештки останньої Геферової платні швидко розтанули.
Він не наважувався з’являтись на людних вулицях: його знали багато мешканців міста, а від колишнього життя в ньому ще залишився страх перед зневагою.
Він блукав вуличками передмістя та робітничих кварталів. Тут його ніхто не знав. Тут зневаги можна було не боятись. Тут ніхто не мав діла до його горя, тут жило саме голе, обідране горе. Гефер бачив людську юрбу, з якої він вийшов і приєднатися до якої тепер йому не давала його байдужість.
Він бачив дітей, що шукали на смітниках недоїдки, і був свідком грабунків та кривавих бійок. Він бачив безпорадність у кошиках для брудної білизни, які правили за колиски і перетворювались на домовини. Він зазирав у темні підвали, де цілі сім’ї сиділи перед порожніми мисками й дивилися в них порожніми поглядами. Він ніс своє розбите життя крізь таке саме розбите життя.
Якось удосвіта, коли поля ще огортали чорно-зелені сутінки, охлялий з голоду Гефер вибрів з сарая і, заплющивши очі, кинувся в річку, що нечутно огинала внизу кручу.
В усе яскравішому світлі нового дня спокійно, як і мільйони років, прокидалася земля. Понад самісінькою водою в уранішній заграві пливли невеличкі пухнасті хмарки туману. На повиту імлою землю велично впав перший промінь сонця.
ДВІ МАТЕРІ
Приймальня лікаря Кронера була обставлена бідно і невибагливо небагатьма меблями, які на перший погляд здавалися елегантними.
