Йоганна вирушила до санаторію. Всю другу половину дня до самого вечора вона провела на вулиці, щоб не платити за місце в палаті. Вона була вкрай розгублена й прагнула якої-небудь катастрофи.
Другого ранку дві медсестри повели Иоганну довгим коридором та крутими гвинтовими сходами нагору до операційної. Просторе, майже голе, побілене приміщення, в якому сильно пахло ефіром, було залите сонцем.
Біля операційного столу стояв низенький і товстий лікар з великою лисиною. Він уже тримав напоготові хлороформову маску.
Вийшовши з палати, Йоганна не переставала посміхатись. їй здавалося, що це єдиний спосіб витримати все, що її чекає. Гострий запах викликав у неї нудоту. Останніми днями вона мало їла, а цього ранку через наркоз їй зовсім не дали поснідати. Смерть під наркозом стала для неї реальною можливістю й видалася прекрасною. Тоді все було б-вирішено відразу.
Медсестри роздягли Йоганну. Розмовляючи з ними, товстий лікар оглянув її.
Квапливо увійшов лікар Кронер у гумовому операційному халаті, за ним асистент. Розмова урвалася.
— Все гаразд?
Лікар Кронер натягнув гумові рукавички.
— У вас немає вставних зубів?.. Тоді лічіть повільно за мною: один... два... три... чотири...
Товстий лікар наклав на її обличчя маску й помацав пульс.
— Лічіть!
— ... сім... вісім... О, яке со... лодке... почуття!
Лікар Кронер обережно розкрив шийку матки і вправним рухом відділив зародок.
Він працював швидко і впевнено; ввівши йодоформо- вий тампон, мовив:
— Ось так! Скиньте маску!
Вся операція тривала десять хвилин.
Тільки-но Иоганну зняли з операційного столу, лікаря покликали до телефону. Його дружина народила хлопчика.
Медсестри й колеги, обступивши Кронера, почали його вітати. Мокре лікареве обличчя сяяло.
Двоє санітарів у білих халатах віднесли ще непритомну Йоганну до палати і поклали на високе й вузьке ліжко.
німецька новела
