— Хочеться!
— Ах так! — похопився лікар, розуміюче кивнув і зітхнув нишком. Підтриманий сяк-так ріднею, він з великими труднощами закінчив університет і одружився на бідній дівчині, котра, як він полюбляв висловлюватись, у важкі роки навчання допомагала йому своїм коханням та відданістю. Про цей благородний вчинок він розповідав охоче. У нього, мовляв, не вкладається в голові, як можна таку дівчину кинути потім напризволяще.
Коли його дружина завагітніла,. він, оскільки його невеличка практика ледве давала їм кошти на прожиття, вирішив використати свій особливий хист, свою «несхибну руку хірурга» в іншій, цілком певній галузі медицини. З того часу його прибутки значно зросли. Бонн докупили потрібні меблі. Стали частіше запрошувати в гості друзів. А на лікаревому обличчі з’явилися риси самоповаги 1 задоволення. Тепер дружина з дня надень чекала пологів.
Він зателефонував до санаторію і замовив для Йо- ганнн операційну та палату на п’ять днів. Очевидно, директор санаторію був його приятель, бо ділова роз- мова завершилася кількома дружніми жартами.
Тим часом Йоганна прикинула, що після сплати гонорару лікареві Кроиеру її грошей ледве вистачцть'на операційну, палату та інші неминучі витрати. «А потім?» Вона заплющила очі.
• Телефонною розмовою лікар Кронер лишився задоволений. Він узяв Иоганну за руку:
— З божою поміччю все обійдеться. Не бійтеся, дитино моя. Завтра о цій порі все буде позаду.— І замкнув Одержані від Йоганни гроші до секретера.
Вона повільно побрела вулицями, попід самими будинками, мимо казарм, вниз до каналу. Вслід їй щось гукали з вікон солдати. Вони подумали, що вона повія.
За ці три роки Иоганна так і не була в рідному місті. І тепер, на вулицях, де все нагадувало про дитинство, їй раптом здалося, ніби вона змарнувала життя.
Ще день, 1 її оперують. І все знов стане на своє місце. Раптом нею заволоділо почуття страшенної порожнечі. З вагітністю в ній прокинулось щось таке, що докорінно змінило її ставлення до навколишнього світу і самого життя — якась незбагненна цілюща сила. За кілька тижнів вона стала зовсім іншою людиною, начебто несподівано знайшла саму себе.
Що їй зневага батька та інших, якби зовсім поруч, за крок від неї, стояло ліжечко з дитиною, яка народилася з її плоті й крові і поклала на неї найбільшу в світі відповідальність?!
Йоганна здогадувалась, що це природне почуття, яке дедалі зростало, з закінченням формування дитини заповнить її всю.
Вона прийшла до міського парку, в якому гралася малою. В її спогадах це був найчудовіший парк на світі. Вона заплющила очі.
Розквітлі троянди розливали кругом ледь відчутні, проте надзвичайно духмяні й до болю знайомі пахощі, які будили враження далекого дитинству.
Довкола галасували діти, крутили дзигу, ловили одне одного, йоганна присіла на лавку біля жінки, в ногах якої мале дівча насипало у формочки пісок.
