Увійшов лікар — приземкуватий чоловік з товстими щоками, свіжий і випещений.
— Гопля! — він підскочив до Йоганни і щось тицьнув їй під ніс.
йоганна опам’яталась і згадала, де вона.
— Ось лист від Гуго Манге.
— Нарешті він дав про себе знати!
Спершу лікар зачинив вікно. Поки він читав, на його чоло набігли невеличкі зморшки. Гуго Манге був його університетський товариш. Судячи з листа, він справді пустився берега, що він, Кронер, завжди йому й передрікав. Це засмутило лікаря, але заразом трохи й потішило. Він перечитав лист іще раз.
Від свіжого вранішнього повітря Йоганні полегшало. На її очах заблищали сльози.
— У вас хворі легені, чи не так?
Лікар наче свердлив Йоганну поглядом. Вона закашлялась і кивнула.
— Отже, хворі легені,— повторив він задоволено.— І на якому ж ви Лісяці, дитино моя?
Вона глянула у вікно й побачила на крамниці вивіску: «Ганс Кіпп. Яловичина і свинина».
— Вперше я помітила це місяців два тому. Я зомліла в театрі. Потім лікар підтвердив... Але це неможливо! Отак, не знаючи, що зі мною буде далі... У мене ж нічого немає...
— Так, так, давня історія! Скільки жінок уже сиділо отак переді мною!.. Ну, а він, мій приятель Манге? Хіба ви не збираєтесь брати шлюб?
— Він одружений. Має двоє дітей. Дружина його любить.
Лікар багатозначно промовчав. На якусь хвильку запала тиша. Нарешті лікар мовив:
— Прошу! — і показав на медичне крісло.
Після огляду вони домовились, що завтра він зробить їй невеличку операцію. За дуже низький гонорар.
— Щоправда, я змушений просити, щоб ви дали гроші наперед. Такий мій принцип. Бачте, до мене приходять і жінки, які зовсім неспроможні заплатити! Як мені бути? Я не така людина, щоб одсилати їх ні з чим. У вас блідий вигляд, а ви ж іще така юна... Отак-то воно в житті ведеться! Кілька років радощів та втіхи...
«Три роки,— думала Иоганна,— а радощів та втіхи мало».
— ...а потім усьому край. Ну, а взагалі ви ж іще цілком здорова. От тільки що легені... І вам не хочеться дитини?
Цього раннього ранку він був такий неуважний, лікар Кронер.
