Кухарка поправила на своєму повному обличчі оку* ляри в металевій оправі і сказала так, неначе все зрозуміла і бажала урвати нецікаву для неї розмову:
— Краще беріться протирати вікна.
— А коли ти така хоробра, то можеш один раз подивитись на нас,— сказав він і обняв її за плечі. Він по- своєму любив кухарку. За кілька тижнів до цього, коли вона тяжко захворіла грипом, він піклувався коло неї день і ніч.
З цього дня лакей не робив нічого такого, що могло б посилити Иозефину підозру чи викликати нову. Він завжди тримався від неї якомога далі, а коли вона кликала його дзвінком, то виконував її накази безвідмовно. Він поводив себе так, немовби його не було.
Через десять днів, повернувшись із підносом зі спальні, він сказав кухарці:
— Вона вилежується в ліжку, мов янголя. Та поки вона прикриватиметься блузочкою, я вдаватиму ягнятко, хоч би це тривало й місяці.
Як і раніше, він щоранку о пів на восьму з’являвся в її спальні з оберемком букових полін, на яких лежали дрібненькі ялинові тріски, а потім переходив до невеличкої кімнати поруч розтопити грубу й підігріти воду у ванні. Це була така собі залізна труба заввишки на людський зріст і'завтовшки з дерево.
Йозефа ще лежала в постелі, міркуючи про те, чи справедливо з ним повелася. Вона була людина м’якосерда, не здатна нікому заподіяти зла. Безпідставно звинувачувати кого-небудь у лихих намірах для неї було просто огидно. Протягом цих десяти днів вона не раз думала про той випадок, тверезо й цілком безсторонньо. Навіть його зауваження, що думка, нібито жіноча кон- , ституція не пристосована до чоловічого сідла, хибна, тепер, через десять днів, після спокійних роздумів, здалася їй необразливою. Він чудовий, пристрасний наїзник і того разу висловився просто як фахівець. Вона не має права сподіватись від свого лакея такту, який не дозволяє чоловікові казати жінці такі речі. Коли вона в його зауваженні щось і вчула, то винна в цьому лише сама. Надто вона підозрілива. Дивовижно й жахливо навіть припускати, що лакей дивиться на неї очима мужчини. Вона повелася з ним несправедливо і тому надалі буде особливо привітна. Він полюбляє мигдалевий шоколад. Треба йому подарувати. •
На паркетну підлогу вже лягло вранішнє світло, а в залізній грубі потріскували й шипіли дрова. Було приємно й затишно. Иозефа зручніше вмостилася в ліжку, чекаючи теплої ванни і посміюючись сама з себе.
Вона дивилася на все, що сталося, очима невинно! дівчини. В її свідомості не було й тіні того, що десять днів тому вві сні нею оволодів лакей. Ще не зовсім прокинувшись, вона лежала така цнотлива й безтурботна, як школярка.
Коли крізь прочинені двері ванної на Йозефу війнуло гарячим духом палаючих дров, вона скинула блузочку.
Лакей іще двічі повертався до кімнатки подивитись за вогнем і нарешті пустив гарячу воду.
— Купіль готова,— повідомив він і подивився на Йозефу, не помічаючи її оголених плечей, як це його вчили в школі прислуги.
Міхаель уже обдер стіни в кімнатах доброго десятка ротенбуржців. Він спускався після роботи крутою, мов драбина, вуличкою. Тут, навпроти заїзду «До пошти», жив його дядько по матері — швець Леонгард Бах.
