Вона дцвилася вбік, на чобітки, які Міхаель і досі тримав за йушка на пальцеві, і не помічала, що він видивляється на неї, мов на небесну німфу. Аж коли вона відповіла на його привітання, він скоріше відчув, ніж почув, що й сам сказав: «Доброго ранку!»
Иозефа, що зайшла сюди випадково, з цікавістю натиснула пальцем на м’які передки, звела на Міхаеля всміхнені очі й пройшла до іншої кімнати, тихо причинивши за собою двері.
Аж через багато років Міхаель збагнув, чому іскра, що зв’язує чоловіка й жінку, не може запалити іншу людину, навіть якщо зустріч триватиме кілька годин і повторятиметься десятки разів. Двадцятидворічний юнак тоді ще не знав, що її та його недосвідченість і невинність, якби інших перешкод і не існувало, постане між ними стіною, мов сліпий дух.
Лакей вернувся і вручив Міхаелеві тридцять пфенігів, які він узяв на кухні з домашньої каси. Вкрай зніченйй Міхаель не зоглядівсь, як опинився з грішми на сходах. Він спробував заперечити:
— Ні, ні, я не хочу!..
Кругом стояла така тиша, що чути було цокання годинника в передпокої. Міхаель обережно прочинйр двері, поклав три десятипфенігові монети на туалетний столик біля годинника і пішов зі своїм незайманим ідеалом геть.
Верхні франконці сповідують евангелійську віру. Ті нечисленні католицькі родини, які протягом століть не перемінили свого віросповідання, походять з нижніх франконців.
Йозефа була також католичка. В Нижній Франконії, на поросл'ому лісом пагорбі в долині Майну, ще й досі стоять руїни замку з червонуватого пісковика, звідки в тринадцятому столітті Йозефині предки вчиняли наскоки на мандрівних купців.
Того самого недільного ранку, коли Міхаель, на відміну від Іуди Іскаріота, не зрадив своєму ідеалові, нащадок рицарів- розбійників фон Уфендорфів поспішала звивистими вуличками в супроводі лакея, що ніс повний кошик усіляких наїдків. Вона трохи підібрала рукою ззаду свою очеретяно-зелену суконну сукню, яка вгорі туго обтягувала фігуру, а внизу була простора,— щоб поділ не волочився по бруківці. Солом’яний капелюшок з широкими крисами був оздоблений віночком з вишень.
Відправа в євангелійській церкві ще не закінчилася. На вуличках зустрічались лише поодинокі городяни, що віддавали перевагу «Ешерндорфському босякові» в заїзді «До пошти» перед богослужінням. Всі віталися з Йо- зефою, і завдяки її картинній подобі та звичці з усмішкою відповідати на привітання — зичливо й тепло, Ро- тенбург ніби повернувся назад у тринадцяте століття
Перед старенькою хатиною католицького священика, що, немов ластівчане гніздо, притулилася під церковним муром, Иозефа зупинилась. Лакей потягнув за ручку дзвоника, яка мала вигляд мадонни з немовлям, і відпустив її. Позеленілий від часу великий дзвоник ще погойдувався над дверима, коли його дзвін уже завмер.
Священик повів Иозефу за руку в глибину садочка. Чоловік він був приземкуватий і опасистий. Шкіра на його обличчі лущилась, а очі скидалися на дві рожеві западини з крихітними голубими цятками посередині. ВісімдесятидволІтній дідусь уже півроку доглядав за своєю хворою кухаркою, на кілька місяців старшу від нього, яка доглядала за ним п’ятдесят років.
Стара сиділа в затінку під кущем жасмину, серед гвоздик та рясних лілій, киваючи висхлим і потемнілим черепом мерця. Вона кивала ним безперервно, наче схвалювала кожен рух Йозефи, яка накривалі столик. Лакей тим часом діставав з кошика
