— Мабуть, я ще раз задрімала. До цього ніколи не повинно дійти. Це лише стомлює і розбещує,— промовила вона вголос, усміхнулась і взяла з вішалки сукню.
Зненацька спогади ожили знов. Це був наче грім з ясного неба. Вона випустила з рук сукню й сіла на ліжко. «Це просто жахливо. Невже я захворіла? Треба щось робити. Але що?» Подумки Иозефа була вже на вокзалі й заходила до вагона. Поїзд рушив.
Немов полонянка, Йозефа огледілась довкола, раптово охоплена зненавистю й відразою до кімнати, в якій спала тридцять два роки. Стара оббивка крісел була пошкоджена і в плямах."С.тіни та стеля потемніли від часу. Фарба місцями пооблуплювалась. Двері навколо ручки залапані.
— Це жахливо! Треба зробити ремонт! Скрізь! В усьому домі! Вичистити! Я так і зроблю, неодмінно. Все вичистити! Весь дім! Свіже повітря! Тоді все зміниться.
Сповнена надій, Иозефа одяглась. Рішення зробити ремонт заспокоїло її.’Тільки під грудьми щось тисло. Вона розітерла те місце пальцем.
Розмальована червоною та голубою фарбами мадонна з немовлям, у ногах якої лежав зів’ялий вінок і горів вічний вогонь і яка стояла у цій ніші вже триста років, з м’якою усмішкою дивилась через усю майстерню на Міхаеля. Він уже перемалював з однієї кольорової листівки, що подобалася приїжджим найбільше, на двадцять п’ять бурдюків той самий ротенбурзький будиночок з гостроверхим двосхилим дахом. А прряд стояли ще сімдесят п’ять чистих бурдюків. Спершу ця робота подобалась йому куди більше, ніж зішкрібати стіни. Він уже ніби стояв на порозі такого собі мистецького раю, але поступово цей рай обернувся на безрадісне пекло. А тепер він мусив намалювати ще сімдесят п’ять разів той самий будиночок з гостроверхим двосхилим дахом.
Міхаель вибрав найліпший пензлик і з дедалі більшим захопленням почав малювати мадонну в рясних шатах. Повітря і час надали червоній та голубій барвам благородного відтінку. Через три години самовідданої праці він порівняв мадонну з м’якою усмішкою в ніші з її невеличким зображенням на зеленому, як пляшка, бурдюкові.
Увійшли майстер 5 малярчуком. Очі в них сяяли. Спочатку Міхаель не міг второпати, чому вони такі збуджені. Перебиваючи один одного, а то й обидва заразом, вони заходилися розповідати про подію, яка означає не що інше, як перемогу над усіма малярами міста. Незаперечна слава їхнього майстра тепер дійде до кожного дому, до того ж відремонтувати й заново пофарбувати одинадцять кімнат, сходи і всі підсобки, стелі, стіни, тридцять дев’ять віконних рам і тридцять одні двері — це робота на півтора місяця!
Коли майстер ледь тремтячим голосом промовив:' «Хто піднявся до такого рівня, що його наймає баронеса, той сягнув вершини», малярчук, який мріяв одружитись і відкрити невеличку власну майстерню, спрямував сповнений палкого сподівання погляд у невідоме майбутнє, а Міхаеля обдало холодом, потім жаром на саму думку, що півтора місяця щодня, з ранку до вечора, він буде поблизу неї. Він збентежено подивився на майстра, який оголосив:
— Завтра почнемо!
На Йозефі був застібнутий на спині клейончастий фартух блакитного кольору, волосся вона підв’язала білою косинкою. Вона стурбовано поцікавилась, чи вони не пошкодять інкрустований паркет, але потім, побачивши, як Міхаель застилає підлогу в уже порожні^ спальні попореними старими мішками з-під картоплі, заспокоїлась.
Малярчук оглянув стіну і сказав:
