поглядом. Йозефа
цього погляду не помітила. Вона лише мимохідь усміхнулась, як людина, заклопотана своїми думками.
Иозефа й цього ранку повідомила запискою кухарку, з якою могла спілкуватись тільки письмово і в крайніх випадках, що вдома не обідатиме і повернеться аж увечері. Лакей з кухаркою не повинні знати, що вона голодує. Після поїздки до Вюрцбурга вона нічого не брала в рот і щодня до знемоги їздила верхи. Це була її остання спроба врятуватись.
Иозефа повернулася в Ротенбург зневірена і безпомічна, пойнята страхом піддатися миттєвому імпульсу. Вона почувала себе покинутою; Від лакея тепер її відділяли тільки двері спальні.
Коли о п’ятій годині вона повернулась, Міхаель стояв у передпокої. її темно-синя амазонка була запилена. На плече спадало пасмо волосся. Вираз її обличчя вжахнув Міхаеля. З байдужим від знемоги поглядом вона поспішила мимо, навіть не привітавшись.
— Це справжній витвір мистецтва,— заявив саксонець, що, зіпершись на вікно і примружившись, із знанням Справи розглядав виконаний червоною крейдою автопортрет Міхаеля.— Я б його просто підписав: «Голова чоловіка, намальована ним власноручно». І тоді можна виставляти в Мюнхені.,
О шостій саксонець пішов додому. Міхаель на хвилю затримався в передпокої. Досі він не наважувався просити йозефу позувати йому. На поздовжніх стінах його кімнати у вежі висіли двадцять аркушів із зображенням її голови, яку він малював з уяви.
Вона вийшла в пастельно-блакитному домашньому халаті. Коли він, затинаючись, звернувся до неї зі своїм проханням, вона мала вигляд людини, що блукає в пустелі й раптом, виснажена і зневірена, зустрічає живу істоту. Несвідомо благальним голосом Иозефа відповіла:
— Сьогодні ввечері! Будь ласка, приходьте сьогодні ввечері.
Міхаель поспішив на вежу в свою кімнату й одягнув ясно-жовту вихідну курточку. За останні роки він виріс, і тепер курточка не прикривала залатаних ззаду штанів. Тільки рукава не були короткі — мати їх на кілька сантиметрів відпустила. Торочки кругом були обшарпані. Поквапно розчісуючи гребінцем чуприну, що звисала вже нижче коміра, Міхаель переходив уздовж стіни від малюнка до малюнка і розглядав їх.
На кожному аркуші вираз йозефиного обличчя був інший. Двадцять разів Міхаель мармо намагався схопити той її вираз, який розкривав би її єство найповніше. Ще тоді, бувши початківцем, він прагнув передати в портреті картину внутрішнього світу людини. Пізніше цей погляд на портрет завдяки Міхаелеві та ще одному молодому австрійському художникові поширився в усій Європі.
Поруч з Йозефнною спальнею було схоже на студію приміщення, де стояв триметрової довжини стіл, укритий папером, а під столом валялися мідяні листи, а також пробні відбитки Йозефиних гравюр. Лакей провів Міхаеля до цієї кімнати.
— Намалюйте її так, як вона лежить у ліжку вранці, коли я приношу сніданок. Справжнісіньке янголя, скажу я вам!— Лакей подивився на Міхаеля й осміхнувся.
Аж через сорок років, пригадавши в своїй нью-йорк- ській студії цей брутальний ошкір, Міхаель'зрозумів Йозсфину трагедію й намалював її мертву. Вона сиділа впоперек ліжка, прихилившись плечима до стіни і зсунувшись набік.
