— В кондитерській можеш одержати чашку кави, але на кухні. Якщо поткнешся до залу, де сидять відвідувачі, тебе витурлять за двері. Католицький священик дає п’ять пфенігів, а на додачу молитовничок з матір’ю божою на палітурці. Я його покинув у нього на порозі.
Шевчук поклав голову на свій клунок, що нагадував валик від канапи й був загорнутий у газетний папір та перев'язаний шпагатом, і, замріяно дивлячись у чисте небо, промовив:
— Я євангеліст.
— Якщо він тебе спитає, скажеш, що католик. П’ять пфенігів на дорозі не валяються. Я намалював крейдою на хатніх дверях коло, а посередині квадрат, щоб мої наступники знали, скільки можна одержати від свяще- ннка... Сусідній будинок минай. Там живе одна боже* вільна стара. Тільки-но я завів свою пісеньку, як вона перехрестилась і прошепотіла: «Згинь, сатано!»
Він вишкірив сліпучо-білі зуби й зайшовся німим істеричним сміхом. У нього були рідкі темні вусики.
— Шановного підмайстра обізвала сатаною! Авжеж, якби я був жандармом у зеленім мундирі і з.чорною цапиною борідкою.
Міхаель пригадав, як одного разу, коли Дому було шість років, пізнього вечора мати взяла його з собою до однієї бабусі, яка збиралася відьмити, аби одержати від сатани мішок золота. Відьмина молитва, розповідала мати, дуже довга, і ІГ треба потім.проказувати ще й ззаду наперед. Тоді з’явиться сатана, одягнений у зелене, як жандарм, і всядеться на мішку з золотом. Якщо жінка прокаже свою довгу молитву спочатку до кінця і від останнього слова до першого без запинки, сатана щезне, а мішок із золотом залишиться. Повен мішок золотих монет! Жінка боялася тільки одного: що коли проказуватиме молитву навпаки, то забуде якесь слово, і тоді сатана забере її з собою.
— В управителя кладовища злий вовкодав. Так наче собака стереже його від мерців! Я намалював на дверях управителя гадюку.
Усміхаючись, Міхаель працював далі. Мандруючи по світу, він зустрічав такі малюнки на дверях сараїв та стінах будинків і знав, що вони означають.
Шевчук, що ціле ліТо без будь-якої мети блукав від містечка до містечка і лише час від часу знаходив якийсь підробіток, спершу програв на губній гармоніці коротеньку мелодію, потім промовив немовби сам собі;
— Немає нічого кращого, як уранці не знати, де ночуватимеш. Тепер мені дуже добре, стиглих фруктів вдосталь і завжди можна роздобути шматок ковбаси. Та за кілька тижнів похолоднішає. Доведеться знов шукати десь пристанища на зиму.
В Ротенбурзі він знайшов пристанище на все життя.
Кілька днів тому дядькова вдова радилася з Міхае- лем, чи не найняти їй тямущого підмайстра, з яким можна було б шевцювати далі.
Міхаель ліг біля хлопців, пояснив мрійливому шев* чуку в чім річ і спитав, чи не вміє він не тільки латати черевики, а й шити їх на замовлення.
Шевчук замислився, потім спершу вибив об долоню слину з гармоніки, ретельно витер її об рукав і нарешті неохоче сказав:
