— Це дрібниці. Якби захотів, то зміг би. Та от чи хочу я — не знаю... Можна спробувати.
Шевчук мав гладеньке, мов у дитини, обличчя й гарний ніс. Він скидався на молоденького впертого цапика, хоча його очі понуро дивилися з-під довгих він, неначе з-за грат.
Учневі ювеліра Міхаель дав адресу своєї мадері. Сатаною вона його не обізве, зате нагодує чимось смачним і дозволить спати в комірчині, поки він підшукає собі роботу.
Записуючи адресу на бурому обгортковому папері, яким був замотаний його клунок, учень ювеліра склав свої червоні як вишня губи трубочкою, і вони стали схожі на тугий пуп’янок гвоздики. Ріденькі вусики не поворухнулись.
Обидва хлопці попрощалися на їому ж місці, де зустрілись і лежали в траві. Ступивши кілька кроків у бік Вюрцбурга, учень ювеліра обернувся і знов у німій усмішці показав свої білі зуби. І раптом наче крізь землю провалився.
Шевчук схопив Міхаеля за руку й показав на саді
— Он стоїть зелений жандармі У нього навіть чорна цапина борідкаї
Жандарм стояв непорушно, прихилившись до дерева.
— Так можна справді повірити, що цей хлопець...
Міхаель замотав головою:
— Дурниці!.. Одначе він мені здався якимсь моторошним.
Вони рушили далі, але відразу спинились. Посеред дороги в куряві лежав чорний пес. Рот у нього був закривавлений. Вони вирішили, що він здох. Але пес звівся на лапи, поволі побрів через траву під дерево і ліг у ногах жандарма.
— Тепер я справді вже не знаю, що й думати.
— Найкраще нічого не думати,— відповів Міха- ель.— Це звичайний собі жандарм, а його пес незадовго перед цим упіймав, мабуть, пташку і з’їв. Тим-то рот
у нього й досі в крові.
— Може, й так. Але хто що знає?.. А ви ще й послали його до своєї матері...
Біла дорога, що бігла вздовж річки, вигинаючись разом із нею, на сонці здавалася молочним струмком з берегами свіжої зелені. Згори, від містечка, долинули церковні дзвони.'Жандарм і пес зникли.
На повороті вони мусили зійти на узбіччя. їх повільно поминув сільський віз, запряжений двома уквітчаними робочими кіньми і з горою навантажений домашнім майном — кухонні меблі, комод, стіл у стилі бідермай- єр, два ліжка, навіть застелені. Зверху стояло крісло, в ньому сиділа наречена в білій фаті і з трьома ліліями в руці. Наречений, що оце забрав II разом з посагом з батьківського дому, хвацько правував кіньми. З рота в нього звисала люлька.
