відверто пояснила, чому повинна накласти на себе руки.
На коротку мить Иозефа задумалась, чому повинна забрати з собою і лакея. Вона не відчуває до нього зненависті, не звинувачує його — на це вона не має права; в своїй ганьбі вона завинила не менше ніж він. Вона забере його з собою тому, що він — втілення розпусти.
Вона й про це написала капітанові поліції. Щоденник, у якому була вся історія її трагедії, Йозефа загорнула в папір і підписала на ім’я католицького священика.
.Коли йозефі було, ще тринадцять років, батько брав її на полювання. Вона вміла користуватися зброєю. Це був шестизарядний браунінг середнього калібру. Вона поклала його під ковдру, щоб був напохваті.
Була одинадцята година. Він мав прнйти з хвилини на хвилину. У неї не було з ким прощатися. Вона вже попрощалась. Вона була готова. Вона лежала в ліжку й чекала.
Почувши його кроки, Йозефа лишилася спокійною. Це був уже чужий усьому земному спокій, що його породжує останнє рішення. Щойно увійшовши і простуючи до вікна, він уже почав роздягатись. Вона не дивилася в його бік. її рука, стискала під ковдрою браунінг.
його одяг лежав на кріслі. Він опустив жалюзі і почав запинати широку, на всю стіну штору, зацікавлено задерши голову й роззявивши рота. Потім хтозна- навіщо знову напіввідсунув штору.
Він неквапом ступив до неї крок, другий, промовив якесь брудне слово і зажадав, щоб вона його повторила. Чекаючи відповіді, знову розтулив рота.
Вона викинула руку. Куля ввійшла в роззявлений рот і пробила голову. Він стенувся і ще не впав на підлогу, як був уже мертвий.
Иозефа випросталася в ліжку і помацала пальцями там, де мало бути серце. Приставила браунінг. Куля пробила серце. Тіло відірвалося від подушки і прихилилося до стіни. Голова опала на плече.
О пів на шосту Міхаель, як і щоранку, відімкнув двері будинку. В передпокої ще стояли сутінки. Він засвітив свічку. її світло впало на темну рідину, що витекла з-під дверей спальні і перетнула підлогу — покручена, опукла, всього в палець завширшки цівка, яка не розтікалася по навощеному паркету.
Спершу Міхаель був подумав, що то фарба, і вмочив пальця. Коли ж побачив, що це кров, у нього похололо серце. Всі почуття заніміли, немовби всередині все скувала крига. Рука самовільно натиснула на клямку. Двері подалися.
Лакей леЖав біля вікна. Крізь жалюзі пробивалися холодні вранішні промені, ще більше підкреслюючи тепле червоне світло нічника, що м’яко лягало на Ио- зефине обличчя. На ледь стулених губах застиг вираз Спокійного тріумфу. Вона лежала нела подушці, а була прихилена плечима до стіни. Тіло Іі зсунулося набік і, здавалось, ось-ось упаде.
Картина, яку Міхаель щойно побачив, а через сорок років намалював, закарбувалась в його пам’яті. Аж тепер він став господарем і заразом жертвою свого почуття. його муки може уявити собі тільки той, хто кохав і опинився перед лицем безповоротної смерті.
Такого не можна перенести, а перенести треба.
