розкуйовджене, спідня губа припухла й волога. Погляд непритомний. Вона не ворушилась. Не думала. Думати більціе не було про що. Все було байдуже.
Як завжди в цю ранню пору, Міхаель намагався здіймати в передпокої якомога менше шуму, щоб не розбудити Йозефу. Коли вона вийшла й побачила його, її рука несамохіть запнула халатик на грудях. Міхаель вражено застиг-, угледівши не обличчя, а якусь мертвотну маску.
Він ні про що не здогадувався. І вирішив, що вона зненацька тяжко занедужала.
Йозефа пішла назад у спальню. Здавалося, вона, мов сновида, шукає стежку в своє колишнє життя.
О восьмій увійшов він і пустив у ванну гарячу воду. Потім підступив до ліжка.
— Купіль готова.
Вона не поворухнулась. Він стягнув з неї ковдру.
Вона поволі підвелась на ліжку, стала на ноги і, ледь хитаючись, скинула сорочку — все з наказу його німого погляду. Поки вона входила у ванну, спиною до нього, він розглядав криваві рубці, які цього разу вона зробила собі вже не сама.
Годині о дванадцятій Міхаель пішов на кухню заварити клейстер. Кухарка забажала, щоб кімнату для прасування не фарбували, а обклеїли шпалерами. Так, мовляв, затишніше. Перед рясними, завбільшки в кулачок, будиночками під цеглястими дахами на стінах повиростали гвоздики в природну величину. Вибір шпалер Йозефа полишила на кухарку. Це було ще в тому, колишньому житті.
Міхаель поставив на плиту велике відро з клейстером. Лакей налив суп у тарілку, що вже стояла на підносі.
Йозефа сиділа біля столу. Біляве волосся було заплетене у великий тугий вузол. Життя покинуло її спотворене обличчя. Від порухів душі, що досі оживляли його, навіть під час жорстокої і тривалої внутрішньої боротьби, не лишилося й сліду. Таємне джерело, що живить риси людського обличчя і надає йому краси, було отруєне і замулене.
. Як і щодня, о дванадцятій він тихо постукав у двері і приніс на обід суп. На ньому були білі бавовняні рукавички. Він чемно підійшов до неї зліва і ззаду й з підкресленою увагою поставив перед нею на стіл тарілку. За обідом він був тільки лакеєм, щоб вона на своїй шкурі відчула, що зв’язалася з власним слугою.
Вночі він приніс з собою пачку порнографічних знімків, які зібрав під час навчання в школі прислуги. Мовчки порозкладав їх на ковдрі.
Йозефа непорушно сиділа на ліжку, байдужа до всього цього бруду. «Сама ж я куди брудніша, ніж ці жінки».
Він вибрав одну з фотографій і дав їй у руку, як
взірець. Коли вона поклала її на столик і байдуже відвернулась, він пригрозив, що більше не прийде.
Цим новим і безмежно глибоким приниженням, яке раптом непереборно запалило Йозефу, він домігся свого. Здавалося, лакей підсвідомо відчував, що це сама Йозефина доля — через приниження впокорюватись і занапащуватись.
