його не зачепили! Боягуз нещасний!
Видався чудовий весняний ранок. Пахло морем. На широкій, залитій сонцем Курфюрстендам, де 1911 року не було ще жодної крамниці, прогулювались поодинокі перехожі. Асфальт був такий чистий, наче хто простелив асфальтово-сірий килим по всій Курфюрстендам — уздовж розкішних палаців грюндерських часів з розкішними під’їздами «Тільки для панів», гіпсовими під мармур геркулесами, які лише вдають, що підпирають балкони.
Пролунав гудок автомобіля, і повз Міхаеля в бік Потсдама на шаленій швидкості промчала машина кай- зерової родини. Перехожі позривали капелюхи й завмерли, як на команду «струнко!». «Самі поштові чиновники»,— подумав Міхаель і з ущипливою посмішкою запитав якогось панка, що закам’янів з капелюхом при нозі, чи то, бува, проїхав не директор пошти, а може, навіть якийсь фельдфебель?
До кінця травня в Міхаеля нічого не зосталося від тих п’ятисот марок, одержаних за малюнок. Уже місяць він не платив за квартиру. Першого числа він увіпхав свої манатки до шикарної шкіряної валізи з нікельованими замками й грубими, теж шкіряними, косинцями, яку придбав за сто тридцять марок у Мюнхені, й заявив хазяйці, що вибирається. А за квартиру він, мовляв, заплатить пізніше. Довелося залишити в заставу валізу. За хвилину Міхаель опинився на вулиці, без грошей, без речей, без притулку. Берлін — місто багате. Але вирвати з нього бодай одну марку дуже важко.
Тієї ночі йому приснився жахливий сон: ніби він знову сидить на останній парті, йому десять років, але він уже дорослий. Вчитель Дюрр викликає його — щоб розважити клас — і запитує, наперед зловтішно посміхаючись, чи може він собі уявити одночасно голого негра на білому коні, а поруч — голого білого на вороному. Міхаель, заникуючись.з переляку, відказує,, що йому ж уже двадцять вісім років. Клас вибухає реготом.
І враз жахливий кошмар переходить у найчудовіший сон його життя. Він пливе у відкрите море, відчуваючи за кожним змахом весел силу м’язів і приємний дотик води. Море мерехтить сріблом на сонці. За ним летять чайки. Перед очима виростає острів. Під кущем, усипаним величезними екзотичними квітками, стоїть роздягнена тоненька островитянка. Вона чекає його. Ось: він уже відчуває під ногами м’який пісок і зводиться на рівні ноги. Вона спроквола махає йому рукою. Він витирає долонями воду з обличчя, хоче підійти до неї — і прокидається в Тіргартені на лавці, де проспав усю ніч.
Не прочумавшись іще, Міхаель зной витирає долонями мокре обличчя —дощ ллє як з відра, і він змок до рубчика. Ще не збагнувши до пуття, як воно могло статися, що саме тепер, у цьому безнадійному становищі, йому приснився такий чудовий сон, Міхаель знову розпачливо опускається на лавку. Ось що з нього вийшло — безпритульний волоцюга, нікчема, який ні до чого не здатний і вже нічим не стане. Вчитель Дюрр таки казав правду.
Міхаель заплющив очі й лишився лежати під дощем. Тепер уже однаково.
І тоді з потаємних глибин душі виплив рятівний човник, заклечаний квітами. Як жахливий сон за одну мить змінився приємним, так відразу щезли безнадія й зневага до себе, і Міхаеля пойняла непогамовна манія величі. Впала стіна, що відділяла його від самого себе. Він найбільший з-поміж усіх! Він може підкорити всю землю, якщо забажає. Годі навіть сумніватися! Досить йому захотіти, і він скине кайзера Вільгельма й стане президентом Німецької республіки! Мало того, він буде митцем, якого ще не знав світ — куди там до нього Бетховену й Гете разом узятим. А Нобелівську премію він здобуде шість разів підряд! Ця манія величі не покидала Міхаеля роками і дуже йому допомогла: без неї, як він признавався собі потім, він давно махнув би на все рукою й загинув.
В його дірявих, стоптаних черевиках чвакала вода, а крізь дірки вискакували бульбашки, коли він ішов на вокзал «Зоологічний сад», де хотів трохи обсушитися. Коло буфету стояв Ререн, Шмідів товариш, що займав невисоку посаду в міністерстві закордонних справ, був одружений з блідою служницею й написав чималий ящик романів, яким ніколи не судилося вийти друком. Міха- ель випросив у Ререна марку й за півгодини переконав його, що марку ту він позичив не аби-
