Мав своє коло прихильників і доктор Отто Кройц. За його столиком сиділи худющий як кістяк росіянин — двометрового зросту чоловік з дитячою голівкою — студент з Карлсруе, що пустився берега після невдалої спроби вкоротити собі віку і відтоді став заглядати в чарку; молодий швейцарський анархіст, худий, з носом швейцарського горянина,— цей відсидів два роки в тюрмі за пограбування, вчинене в ім’я анархістських ідей; і, нарешті, художниця Софі Бенц — двадцятирічна примітивна мадонна тринадцятого століття з кирпатим носом і простим розрізом очей на лагідному дівочому личку.
Доктор Кройц, тридцятирічний одружений чоловік, вивчав в університеті у Граці психіатрію. Верхня частина його обличчя — голубі, невинні, як у дитини, очі, гачкуватий ніс та повні губи, завжди трохи розтулені, ніби він, нечутно сопучи, ніс на собі всі страждання світу,— не пасувала до мало розвиненої нижньої частини — підборіддя було ледь окреслене й поступово переходило в шию. Хто хоч раз бачив цю пташину подобу фанатика, ніби виліплену з ледь забарвленої порцеляни, той уже не міг забути його. Кройц серцем осягнув філософію Ніц- ше й був одним з перших послідовників Фрейда.
Цього вечора за їхнім столиком. сидів і Міхаель. У школі живопису він познайомився з Софі й запросив її до кав’ярні, де досі ще не бував.
У переповненій залі зненацька запала тиша, наче там з’явився якийсь привид. Артур — Наполеон у своїй імперії — випнув підборіддя й обвів поглядом завмерлих гостей. Якийсь блідий чоловік прошмигнув повз столик доктора Кройца, кинувши йому:
— Фрейд—маячня! Справжнісінька маячня!
1 так само раптово зірвалася буря голосів. Доктор Кройц, скручуючи цигарку з тютюну впереміш із чаєм, усміхнувся до своїх шанувальників:
— Сьогодні одкровення Фрейда багатьом ще здаються маячнею. Як на мене, його доповнення філософії Ніцше стане найщасливішим надбанням двадцятого століття.
Довготелесий росіянин рішуче докинув:
— Безперечно, Ніцше і Фрейд можуть привести нас до позбавленої всіляких комплексів та забобонів надлюдини. Це — найпекучіша проблема нашої доби. Якщо ми її розв’яжемо, то будемо жити небезпечним життям у розрідженому повітрі.— Він обхопив рукою чоло.— Тут лише одна перешкода, одна, зате дуже серйозна, аж надто серйозна —? християнство.
Анархіст, певний свого, спокійно заперечив:
— Ніцше розхитав християнство. Він підірвав його засади.
— Так-так, я й забув,— погодився росіянин з полегкістю.
Доктор Кройц, явно притлумивши в собі якийсь ущипливий закид, наморщив чоло, ніби в нього розболілася голова від патяканини його надміру мудрих учнів.
Міхаель уперше почув про Ніцше та Фрейда і нічогісінько не второпав. Щоб якось приховати своє невігластво від Софі та її друзів, він схопився за свою праву руку, яка ще й досі не відійшла від щітки, вдаючи, ніби через біль йому не до розмови.
