— Будемо сподіватись, що він позбавить її невинності. Нехай і вона погляне на пекучу проблему нашої епохи очима свого оточення,— сказав росіянин і довгими, делікатно розчепіреними пальцями одним махом кинув у рот чималий окраєць хліба з шинкою.
Софі почервоніла по самі вуха. Міхаель також завважив докторові позирки й, невиразно здогадуючись, що вони стосуються і його, заходився вивчати візерунки на шпалерах. Зненацька дівчина труснула головою — рішуче, мовби внутрішнім зусиллям проганяючи збентеження, й запитала, чи не зайшов би він з нею до її студії. На вустах у неї знову заграла приваблива тепла усмішка, що нею вона, сама того не відаючи, полонила Міхаеля ще при першій зустрічі в школі живопису.
Вони непомічено вислизнули з будинку через чорний хід і мовчки пішли вулицею. Хоча Міхаель і радів, що знову зостався вдвох із Софі, проте відчував себе так, ніби босоніж іде кропивою. Він і тепер не наважувався висловити їй те, що виношував уже кілька днів: як йому хочеться, щоб вона стала його подругою.
Все умеблювання її майстерні складали отоманка, спиртівка на ящику, двометровий креслярський стіл, кругла дерев’яна ванна та високий — на людський зріст — пересувний трельяж, куплений за п’ять марок у лахмітника. На стінах були пришпилені десятки малюнків з голої натури, виконані тушшю, олівцем, сепією, червоною крейдою, деякі де-не-де наведені аквареллю, і на всіх — те саме гарне дівоче тіло. Софі щоразу малювала перед трельяжем модель, яка їй нічого не коштувала,— своє власне тіло і то в будь-яку величину, не раз у натуральну, в усіх можливих позах — на колінах, стоячи, лежачи, з боків; і скрізь — примітивна мадонна з невеличкими високими грудьми й вузьким, але все-таки не позбавленим жіночої зваби тазом, у якому вмістилася б дитина.
Вона поставила чайник на спиртівку. Міхаель, серед півсотні голих Софі, похнюпився, картаючи себе, що він, для кого мистецтво як-не-як мусить бути над усе, дійшов до такого і не може дивитися на голу Софі очима художника.
Якраз перед ним посеред стіни одна біля одної висіли дві великі натури з Софі — вид спереду і ззаду, на весь зріст, а нижче — третя, пластично виконана червоною крейдою, в лежачій позі й теж у натуральну величину, з усіма деталями, відтінками й крейдяними бліками. Дівчина лежала на спині, за-плющивши очі, повернувши набік голову, а руку вільно поклала на живіт,— достоту Венера Джорджоне. Хоча Міхаель твердо вирішив розглядати цю голу Софі в натуральну величину тільки як мистецький витвір, за хвилину його знов обсипало жаром.
Вони підсунули ящик до отоманки, й Софі налила чаю. На ній була тілесного кольору плетена сукня, яка облягала її; лише донизу від щільно обтягнутих стегон вона ширшала, щоб можна було ходити, і заразом незаперечно свідчила, що саме ця постать з м’якими й плавними лініями слугувала моделлю для розвішаних на стіні шкіців.
У Софі була невеличка голівка — така кругла, яка тільки може бути в дівчини. Личко — нехитро окреслені вуста, трохи випнуті вилиці й опукле чоло — постійно випромінювало якесь внутрішнє світло.
Вона підвелася:
— Вам чаю з молоком чи з лимоном?
Навіть тієї миті, коли вона ждала відповіді, її обличчя та й сама постава — вся очікувальна, вже й трохи послужливо нахилена вперед,— виражали життєрадісну готовність, яка була суттю її і стоги.
Вона принесла молока й знову сіла коло Міхаеля на отоманку. Він не зронив жодного слова. Запала тривала мовчанка. Нарешті Софі запитала — безпосередньо, як це може запитати молода художниця,— чи йому подобаються її шкіци з голої натури.
