Анрі Рінг, молодий француз, з яким Міхаель разом мешкав у майстерні, зайшов до зали й вмостився верхи на стільці, поклавши на спинку лікті й зіпершись на них підборіддям. Доктор Кройц чемно поспитав його, чому це він надає перевагу Мюнхенові над Парижем. Анрі, на тугому, як брунька, обличчі якого все було квадратне — навіть рот, задоволено всміхнувся і, не підводячи з ліктів квадратного підборіддя, сказав:
— Моїй матері вже сорок п’ять, а на вигляд їй років двадцять п’ять. Певна річ, дорослий син удома їй ні до чого. Він зіпсує їй увесь гешефт, адже вона у мене повія.— Анрі було шістнадцять років.
Росіянин значуще подивився на анархіста, наче тут уже народжувалася нова, вільна від усіляких забобонів надлюдина.
Артур простягнув Анрі перелік його боргів, а коли той тільки закотив очі, пояснив:
— Я хочу одержати свої гроші, це ж зрозуміло. Я одружений, у мене четверо дітей, це ж зрозуміло.
На що Анрі, вищирившись, відповів:
— Тоді вам не слід було одружуватись, це ж зрозуміло.
Та Артур уже підхопив під пахву серветку і поспішив до дверей, в які заходили нові відвідувачі — поважні городяни, які напевне мали -чим платити за каву.
Доктор Кройц підскочив, ніби поруч ударила блискавка. Всі попідводились. Підбіг Артур і запобігливо вклонився, коли Кройц сказав йому:
— Запишіть усе на мій рахунок.
Доктор Кройц був надійний клієнт. Його дружина час від часу навідувалася в «Стефані» та сусідні тютюнові крамнички і сплачувала борги свого чоловіка.
Вони повільно рушили в напрямку квартири доктора Кройца, розмовляючи дорогою про Ніцше та Фрейда,— жменька людей, відірваних від буденного життя вулиці. Міхаель, що його ласкаво запросила із собою Софі, йшов ніби по тонкому льоду. Відколи він опинився в Мюнхені, його не полишало відчуття, ніби попав у дзигу, яка крутить його навколо все нових і нових вражень з такою запаморочливою швидкістю, що годі втримати й обміркувати бодай одне з них.
Доктор Кройц ходив, мов на пружинах,— низько припадав у колінах, а тоді різко спинався на пальці, що потребувало чимало зайвих зусиль.
У його дружини було таке ж солом’яно-жовте волосся, як і в нього, товсті ноги й трохи завеликий ніс, що утворював пряму лінію з лобом,— пишна Нефертіті, що була досить гарна, коли всміхалася, показуючи два разки великих, проте рівних зубів. Вона готувала бутерброди і то цілу гору, бо в довготелесого росіянина влазило чимало.
Доктор Кройц, бувши великим шанувальником жінок — принципу жіночості, як він полюбляв висловлюватись,— і дотримуючись думки, що їхні статеві комплекси вимагають не тільки всебічного вивчення, а й рішучого відмітання в постелі, натякав поглядами своїм друзям, що Софі й Міхаеля треба залишити у невеликій кімнаті самих.
Софі він дуже цінував, але її незайманість сприймав як небезпечний комплекс і взагалі щось не гідне дівчини. Всі прожогом кинулися з кімнати, ніби щойно дізналися, що в Софі холера.