Вона приставила до очей лорнет і зніяковіло усміхнулася, сяйнувши, на превеликий подив Міхаеля, разком рівних, мало не всіх тридцяти двох зубів, і аж по хвилі, так само всміхаючись, мовила:
— Дурень.
І знову стиснулась, мов кулак.
У Міхаеля промайнуло: «Ця жінка живе в своїй фортеці, до якої треба підібрати ключ, інакше вона ніколи не вийде на зелений моріжок».
Ілона справила на Міхаеля якесь особливе враження, і в глибині його підсвідомості вже народжувалася надія, що тепер, можливо, він позбудеться своєї самотності. Він мимохіть усміхнувся, порівнявши себе з наново обставленим, але ще порожнім помешканням, до якого вона має увійти.
Ілона, така короткозора, що без лорнета не могла розгледіти навіть свого співбесідника, наче відчула Міхаелеву усмішку, бо піднесла лорнета до очей і спитала:
— Чому?
Він признався:
— Мені додумалось, ніби я — квартира без меблів, і захотілося, щоб ви були в ній.
— Замість канапи? — вона знову показала великі рівні зуби — усмішка,' від якої здригнулося все її обличчя. Але тієї миті задзвонив телефон. Ілону попросив її чоловік, аташе французького посольства.
Міхаель нічого не зрозумів — вони розмовляли по- французькому. Він чув тільки, що вона відповідає непривітно й холодно. «Чоловік не має ключа до цієї фортеці»,— здогадався Міхаель. .
Коли вона знову опустилася на канапу, так само замкнута, з закам’янілим від самокатувань обличчям, він подумав: «У неї й самої немає того ключа». І раптом почув свій власний голос:
— У вас чудові зуби, до того ж їх аж тридцять два.
Вона звела очі й якусь хвилю мовчки дивилася на
нього, потім її губи розтулилися й затремтіли, мов у дитини, яку ні за що висварили. Нарешті вона опустила лорнет і ображено заявила войовничим тоном:
— Такий уже в мене вдався рот.
Це так ошелешило Міхаеля, що він не зразу спромігся на відповідь. Росіянин ошкірився:
— Будьте обачнії Ілона може побачити глузування навіть у компліменті. Ніякий землетрус не порушить її рівноваги, але один погляд чи слово, сказане навіть з найкращими намірами, може на неї подіяти, як на інших землетрус!
Вона кілька разів перевела погляд з одного на другого, відхилившись назад, ніби сиділа між двома ворогами.
