Коли артисти вимовляли якусь фразу зі справжнім почуттям, Ілона від захвату хапала Міхаеля за руку. Вона реагувала на кожний порух почуттів. Політичний зміст п’єси її, здавалося, не цікавив, її увагу приковувала тільки гра.
Після вистави вони трохи пройшлися по Курфюр- стендам. Ніч видалася гарна. Всупереч своїй теорії про те, що благодійництво тільки гальмує процес поліпшення соціальних умов, Міхаель не міг поминути жодного жебрака, щоб не дати йому милостині. Коли він уповільнив ходу й на хвильку затримався біля старця з запалими очима, що, тримаючи в руках капелюха, спирався на огорожу, Ілона піднесла лорнет і зацікавлено втупила в нього очі. З таким же зацікавленням вона розглядала й розцяцьковану даму із стотисячним намистом на шиї, яка щойно пройшла повз них. Вуличні жебраки, як і ходячі вітрини ювелірних крамниць, були для Ілони звичайним життєвим явищем, над походженням яких не варто задумуватись. І все-таки за кілька днів до цього вона щиро оплакувала смерть Леніна й схвильовано казала: «Він справді вболівав за бідних. Він був доброю людиною».
— Зайдемо до мене? — спитала вона, лукаво всміхаючись.— Фразе приготує нам кави.— Вона закинула голову.— Мусить приготувати!
«Отак просто запрошує мене серед ночі додому»,— подумав Міхаель, уже вкотре дивуючись, як Ілона в цьому пеклі душевної плутанини ще зберегла свою первозданну безпосередність. Сподівання, що все нарешті з’ясується й владнається, всеспльно заволоділо ним.
її квартира була на площі Лютцова. Каву опівночі? Фразе тільки осудливо похитала головою. Взаємини двох жінок нагадували стосунки вже дорослої примхливої доньки й безсилої від надмірної любові матері. Певно,
незадоволена присутністю в домі такої пізньої пори незнайомого чоловіка, Фразе мовчки принесла каву та коньяк і пішла спати.
Ілона виказувала всім своїм виглядом дитячу радість від того, що вийшло на її, і все ж кожна рисочка обличчя, кожний порух цього багатобарвного, сліпучого казкового створіння, що ледве сягало Міхаелевого плеча, виявляли внутрішню стриманість, яка може бути в жінки, а може й не бути. В Ілонн це здавалося йому особливо привабливим, бо вона була така мала на зріст. Заразом у її істоті щось нагадувало ще незайману Софі, хоч він і знав, що Ілона вже чотири роки заміжня. «Вона не проста, вона дужё багатогранна».
Ілона опустилася на канапу. Мов звірятко, що залізло до своєї лісової схованки і почувається в повній безпеці, вона довго вмощувалась якнайзручніше і, підібгавши коліна, нарешті ткнулася щокою в подушку.
Він прихилився до вікна, тримаючи в руці чарку з коньяком. їх відділяла ширина кімнати. Міхаель мовив подумки: «Між мною і нею не просто цих п’ять метрів, між нами провалля й льодовики».
Вона стулила повіки.
— Чому ти мене любиш? Чому?
Міхаель мовчки подолав п’ять метрів і підсів до осяйного клубочка, утвореного її тілом і коліньми. Погладивши її волосся, він весело відказав:
— Бо мені подобається кінчик твого носика. А ти? Чому?
— Тому.
