автор за чаркою вина розговорилися про німецьку поезію. То був чудовий вечір.
Через кілька днів з Варшави повернулася Ілона в супроводі матері, що зупинилася в Берліні у своїх давніх знайомих. Приїхав і чоловік Ілони. Він не подав на розлучення. Міхаелеві було відомо, що останні роки вони не раз вирішували розлучитися, але до цього справа так і не дійшла. Якихось певних причин їхньої незлагоди він не знав, бо Ілона ніколи не розповідала про своє родинне життя, хіба що вряди-годи зронювала слово- друге про чоловіка — тактовно й з повагою. Лише згодом Міхаель зрозумів, що й сама вона ще не зважилася на цей важливий крок. Але він уже здогадувався про це, а щось йому підказувало, що він не повинен боротися за Ілону, бо не буде між ними добрих взаємин, якщо вона прийде до нього не по своїй волі. Або ж магніт притягує з достатньою силою, або ж він узагалі не притягує.
Він запросив Ілону з матір’ю на обід. Тиха слюсаре- ва донька, що куховарила з восьмої ранку, особливо ретельно накрила стіл і навіть прикрасила його квітами. Тепер вона трохи злякано позирала на Міхаеля своїми невинними очима звіряти й наче запитувала, чи все зробила як слід. Вона вбралася в просту, але гарну сукню. І Міхаель уперше завважив, що дівчина помітно потоншала, а обличчя зробилося чисте-чистісіньке. За три роки вона стала милою дівчиною. Він сказав їй про це. її незмінно привітне личко лишилося незворушне, йому відповів тільки німий погляд звіряти. Він подумав: «Добра б дружина з неї вийшла. Така спокійна.
І здорові діти».
Ілонина мати — їй було лише п’ятдесят — подала Міхаелеві висхлу старечу руку, без потиску, як і її донька. Жінка була невеличка, тендітна. Гарної форми обличчя вже змарніло і було спотворене базедовою хворобою. Здавалося, в ній без упину працює якийсь двигун, від якого обличчя ледь помітно сіпається. З того, як вона дивилася на Ілбну, Міхаель збагнув, що в своєму житті ця жінка знала тільки всепоглинаючу любов до доньки.
Вони перейшли до їдальні. Мати обсмикнула на Ілоні блузку, яка й так лежала бездоганно,- й не переставала обсмикувати її та кидати на доньку короткі наполохані погляди доти, доки та не закінчила розглядати в лорнет накритий стіл. Міхаель подумав: «Свою любов вона виражає вчинками, в яких для любові немає місця».
За столом мати не пропускала без зауваження жодного промаху Ілони, жодного її руху, ніби та була восьмирічна дівчинка, а не жінка, вже чотири роки одружена. Ілоні, яка в бездоганній позі їла свій суп, довелося присунути тарілку ближче — так вона, мовляв, зможе рівніше сидіти, бо горбитись і негарно, і шкідливо для здоров’я. І не треба так густо напомаджувати губи — вся серветка буде в червоних плямах. М’ясо слід нарізувати дрібніше і старанно пережовувати кожен шматочок, аби не зіпсувати шлунок.
Материн критичний автомат не зупинявся за столом ні на мить. Водночас вона кидала на вкрай зацьковану жертву короткі наполохані погляди, які наче промовляли: «Я знаю, що це злочин. Але інакше я не можу».
Спершу це тільки смішило Міхаеля. Та коли він збагнув, що ці сповнені любові критичні зауваження діють на Ілону, як удари батога на відкриту рану, він задумався. її вуста щоразу розтулялися й тремтіли, немов у наляканої дитини,— як і тоді, коли вона подумала, що він назвав її рота не гарним, а завеликим. І приголомшений Міхаель сказав собі: «Не дивно, що вона сприймає все як образу, навіть тоді, коли ніхто й гадки не має її ображати. Вразлива дитина, яку роками тільки й шарпають отак з ранку до вечора, хоч-не-хоч виросте вкрай невпевненою і неврівноваженою».
З випадкового зауваження матері про свою власну матір Міхаель зрозумів, що і в її вихованні вчинено той
самий злочин. Він міркував: «Видно, гріхи батьків, що хибно виховують своїх дітей, позначаються на третьому й четвертому колінах». Але він розірве згубні кайдани, тепер-бо він знає, чому Ілона втратила внутрішню рівновагу, і де йому допоможе звільнити її від психічних почвар і повернути до її духовного центру.
