Тільки тепер Міхаель почав міркувати спокійно. «Якщо один із них, знемагаючи від туги й самотності, роками день у день говорить про свою дружину, про те, як вона виглядає, яка вона взагалі, розповідає про неї все, навіть найінтнмніше, одне слово, геть усе, то в іншого справді може виникнути її образ і так непереборно заволодіти ним, що він покохає жінку, якої зроду не бачив, і, доведений своїм коханням до нестями, врешті повірить, що він — її чоловік».
Розпалена Міхаслева уява народжувала все нові картини. «Закоханий повертається з полону. Він знає, де вона живе. Знає простий візерунок поручнів на сходах, всі кухонні меблі, знає, де стоїть груба, а де ліжко, пам’ята^, що газовий пальник сичить, що в коцюби мідний держак, а в самої жінки на тілі три брунатні родимки, і знає, др вони,— в тузі за дружиною товариш усе йому розповів. Охоплений своїм почуттям, він входить і вітається з нею, наче її чоловік... А що ж вона?»
Міхаель стоїть перед вітриною, дивиться на виставлені черевики й не бачить їх. «Розумом він усвідомлює, що бреше. Але серце його каже правду. І коли вона нічого не думає, то також віддається почуттям. А те, що людина почуває, не може бути неправдою... Через рік повертається її чоловік».
Він повільно бреде далі. «З цього може вийти історія кохання з нездоланними перешкодами, чудова історія, в якій завдяки чарам кохання стає можливим і відбувається те, що здається неможливим».
Захоплений Міхаель проніс безлюдний степ з двома військовополоненими через усю Нюрнбергерштрасе і трьома східцями зійшов з ними до невеличкої кав’ярні, де о шостій мав зустрітися з Ілоною. Була лише четверта. За дві години Міхаель записав на паперовій серветці перші рядки «Карла і Анни»:
«Далеко-далеко на склепінні степу, над самісіньким обрієм, там, де кінчається Європа і починається Азія, з’явилася цятка, менша за пташку. Та цятка швидко наближалася, і все ж здавалося, ніби вона непорушно застигла в блакитній далечині — такі безмежні були земля і небо».
Міхаель уже забув про повідомлення з судової зали, яке стало для нього лише іскрою, бікфордовим шнуром для могутнього вибуху. Але без тих шести рядків газетної замітки він ніколи б не написав «Карла і Анну».
Ілона зайшла по Міхаеля. Всі дев’ять місяців його бездіяльності вони зустрічалися щодня — двоє закоханих, які бажали побратися якомога скоріше. її чоловік знову поїхав до Парижа, і цього разу вона одержала від адвоката звістку про те, що справу про розлучення порушено.
То був прекрасний час. Наслідків програної війни більше не відчувалося. Економічне становище не могло бути ліпшим, навіть якби Німеччина виграла війну. Величезні суми американського приватного капіталу пливли до країни — в прямому й переносному розумінні цьо-
го слова. (3 1925 по 1929 рік —тридцять мільярдів). Будь-яке німецьке місто могло одержати американську позику. Сталеливарна промисловість — цей показник добробуту індустріальної країни — та експорт готових товарів досяглн значно вищого рівня, ніж до війни. Тридцять мільярдів діяли згори вниз на весь народ.
Народжувалася нова Німеччина. Для цілої нації ста- лд дійсністю казка про попелюшку.
Ця доба засвідчила ще й те, що піднесення й міць економіки плідно впливають і на духовну та творчу діяльність. Навіть молоді художники тепер не голодували, вони не тільки малювали, але й продавали. Меценати опромінювали їхнє життя. Книговидання зросло, як ніколи. Новий напрям — експресіонізм, що виник у Німеччині, впливав на всю європейську літературу. Театри, опера, концертні зали були переповнені. З усіх кінців Європи — з Парижа, Лондона, Рима — до Берліна прибували митці, вони захоплювалися містом і не хотіли його покидати. Берлінська атмосфера була мов наелектризована. Багато що нагадувало Міхаелеві довоєнні часи, коли він приїхав сюди з Мюнхена. Тільки потік життя був тепер незрівнянно
