Фатальна тогочасна дійсність лягла в основу Міхае- левого роману про безробітних — «Із трьох мільйонів троє».
На зворотному шляху з Парижа до Берліна Міхаель знічев’я занотував для своєї творчої лабораторії кілька думок — засад мистецтва, які для нього вже давно стали істиною. Перед тим, як написати перше речення нового роману, він ще раз перечитав свої нотатки.
«Автор не повинен висловлювати в романі власної думки, він мусить стояти за своїм твором.
Для філософських роздумів у романі немає місця. Хто цікавиться філософією, нехай звертається до філософів. Письменник, що намагається відповісти в романі на питання, на які взагалі не існує відповіді,— наприклад, хто посилає натхнення — бог чи чорт? — і подає це як філософські роздуми, виявляє тим самим брак творчої снаги і творчого вміння й залишається у несплат- ному боргу перед мистецтвом. Вся філософія роману має міститися в його образній тканині. Романіст не повинен прагнути бути глибшим за людину і світ.
Якщо письменник чекатиме натхнення, він ніколи не завершить твору. Натхнення приходить рідко і тільки за допомогою автора — воно з’являється під час роботи й завдяки роботі. И коли воно приходить, коли письменника в такий складний спосіб «осяває», треба звільняти золотоносну жилу думок від нашарувань та шлаку зайвих почуттів і, як правило, списати десятки сторінок, перш ніж ти зможеш використати потік думок, який тільки в одному-єдиному слушному місці стає золотоносною жилою. Натхнення — це дар, а ним воно стає лише в процесі впертої праці.
Зовнішній розвиток сюжету, напружені події, коли вони справді необхідні, щоб розкрити тему, не можуть мати в романі більшого значення, ніж видавлені з тюбиків на палітру фарби, що їх художник використовує для створення картини.
Навіть найдосконаліше зображення дійових осіб — ще не мистецтво. Мистецтво — ЦЄ‘ щось невисловлене й водночас висловлене якимсь незбагненним чином, без слів, це те, що проступає між рядків й незалежно від свідомості читача діє на його почуття, викликаючи в нього нові почування.
Багато письменників написало слова: «Небо було блакитне». Якщо перед читачем раптом відкривається блакитне склепіння небес — це велике мистецтво. Але так трапляється лише тоді, коли це невигадливе речення «Небо було блакитне» в описі природи стоїть в єдино слушному місці. Постав його на піврядка раніше або пізніше, і воно обернеться трьома нічого не вартими словами».
Міхаель вирішив і надалі якомога пильніше додержуватись цих суворих законів мистецтва. В новому романі головним героєм і причиною всього, що сталося й чого не сталося, має бути безробіття.
Троє чоловіків, що день у день, рік у рік просиджували на біржі праці, де не було роботи навіть для самих маклерів, нарешті покидають місто й вирушають світ за очі — однаково куди. За душею у них тільки сімдесят пфенігів та невеселий гумор збайдужілих до життя людей, з якими більше нічого не може статися, бо й так уже сталося забагато. Вони втратили надію знайти те, чого в Німеччині нема,— міста вони обходять, бо під кожною заводською трубою і так тисячі безробітних даремно чекають роботи. їм неймовірно таланить — трапляється нагода виїхати до Аргентіни, де вони сподіваються знайти роботу. Невдовзі після їхнього приїзду тут, внаслідок масового безробіття, вибухає революція, в якій усі троє беруть діяльну участь. їх висилають. Висх- лі, мов кістяки, без будь-яких надій, вони після трирічної одіссеї пішки повертаються знову до рідного міста, бо лиш тут можуть отримувати допомогу для безробітних.
Міхаель писав книжку півтора року. Коли вона вийшла — восени 1932 року — в Німеччині було сім мільйонів безробітних і ще сім мільйонів мали триденний ро- бочнй тиждень. Якщо врахувати жінок та дітей, то більше половини населення терпіло безвихідну нужду.
