Це підготувало грунт для появи покидька Гітлера.
Роман «Із трьох мільйонів троє», незважаючи на схвалені відгуки в критиці, особливої уваги не привернув. Мало в кого тоді водилися гроші на книжки. Одну з критичних статей вражений Міхаель перечитав іще раз — Еміль Фактор завершив свою загалом прихильну рецензію словами: «Слабке місце роману в тому, що автор не знає засобів проти економічної кризи та безробіття». Міхаель вирішив, що критик забагато вимагає від нього. (Гітлер знав засіб проти безробіття — гонку озброєння для другої світової війни, яка коштувала життя двадцяти шістьом мільйонам і спустошила Європу) .
Хоча на останніх виборах до рейхстагу — в листопаді 1932 року — нацисти і втратили частину своїх мандатів; набравши лише третину з шестисот восьми місць, Гінденбург, щоб не допустити поділу східно-прусських маєтків, призначив Гітлера рейхсканцлером. Це сталося ЗО січня 1933 року.
Двадцять сьомого лютого цей уряд народу Бетховена й Гете, уряд, який склав урочисту присягу, влаштував підпал рейхстагу, щоб мати законну підставу арештувати тисячі комуністів тієї ж таки ночі.
У ніч пожежі Міхаель сидів у шинку «Мампе» на Курфюрстендам, коли вбіг газетяр. Величезний заголовок кричав: «Комуністи підпалили рейхстаг!»
Всі зразу ж зрозуміли, хто підпалив рейхстаг. Мі- хаелів друг — визначний романіст і майстер німецької мови Йозеф Рот — пророчо заявив:
— Якщо вони гадають такими гангстерськими методами провадити і світову політику, то їхня справа вже тепер приречена на провал, і вони скінчать, як і всі гангстери.
Він тут-таки подався додому, зібрав речі й виїхав до Парижа.
Як і інші противники нацизму, Міхаель сподівався, що баварський уряд виступить проти нацистського режиму. Віч вирішив переїхати до Мюнхена.
Поки нічний швидкий поїзд стояв на станції, Міхаель походжав пероном, щоразу поминаючи якогось дебелого чолов’ягу, але не звертаючи на нього ніякої уваги. Товстун курив сигару й жваво перемовлявся з двома літніми дамами, що виглядали з вікна купе першого класу. Поряд стояв якийсь обшарпаний кривоногий суб’єкт у пожмаканому капелюсі з зеленого плюшу, одягненому набакир. Його худе горбоносе і кривороте обличчя здавалося твердим, як дуб.
Міхаель хотів припалити сигарету. Коли він зупинився кроків за два від товстуна з сигарою і ще раз машинально засунув руку до кишені піджака, марно шукаючи сірники, кривоногий блискавично вихопив із задньої кишені револьвер. У примружених, майже заплющених очицях блимнув погляд убивці, і тільки тепер, в якусь частку секунди, Міхаель побачив, що дебелий чоловік із сигарою — сам Герман Герінг. Відступати було пізно, зволікати, залишивши підозріло руку в кишені, теж не можна: Герінгів охоронець негайно вистрілить. Довелось доводити справу до кінця, зберігаючи максимум спокою. Герінг підставив Міхаелеві сигару. Револьвер зник із руки охоронця.
Міхаель піднявся приступками до вагона, все ще думаючи про те, що лише якась частка секунди відділяла його від смерті. Вже з вікна він побачив, як перед Герінгом з’явилися один по одному три есесівські офіцери в чорних мундирах і цокнули каблуками. Прогарка- ли рапорти, потім каблуки знову цокнули й подалися геть. Герінг щоразу недбало прикладав руку з сигарою до капелюха. Він уже вмів це робити.
В Мюнхені Міхаель зустрів Макса Палленберга, з яким останні роки бачився щодня. А оскільки Паллен- берг мешкав, в
