спалити», було для Міхаеля великою втіхою на його шляху в невідоме.
У 1937 році Міхаель поїхав до Парижа. На ту пору французи жили ще безтурботним життям, хоча в Німеччині вже четвертий рік повним ходом тривало озброєння. Досвідчені політичні оглядачі, думка яких, втім, для можновладців світу цього анічогісінько не важила, заявляли, що 1933 року досить було одного рішучого слова англійського прем’єр-міністра в палаті громад, щоб усунути Гітлера; але тепер уже ніщо не завадить Німеччині розпочати загарбницьку війну і тим самим — небачену досі світову трагедію. (Коли через два роки спалахнула війна і німецькі війська вдерлися до Польщі, зруйнувавши з повітря Варшаву, Міхаель сказав собі, що історія повік не простить керівникам західних держав тяжкої провини, яку вони взяли на себе, байдуже спостерігаючи, як Німеччина озброюються). -
Спочатку емігранти гадали, що Гітлер не протримається прп владі й кількох місяців. Спершу вони були тільки глядачами — коли враженими, коли насмішеними — брутальної буфонади, яка розігрувалася в Німеччині й яку ніхто не сприймав серйозно. Вони не вірили, що німці — народ з такими великими культурними традиціями — підкоряться нацистським методам, які при всій своїй потворності, спершу справляли на здивований світ лише комічне враження.
Тільки невелика'трупа людей, і серед них Міхаель, казали собі й були переконані, що представники важкої промисловості та фінансового капіталу, які й раніше підгодовували партію Гітлера мільйонними сумами і, нарешті, поставили його самого до влади, і надалі всіляко підтримуватимуть свого ставленика. Він-бо як ніхто інший піклується про їхні економічні інтереси, перш за все розгортаючи озброєння. На основі цих міркувань Міхаель приходив до висновку, що панування Гітлера триватиме не один рік. З нього сміялися.
Сподівання емігрантів повернутися на батьківщину з роками зблякло й погасло. Слова «вирваний з корінням» набули жорстокого змісту. Емігранти не мали притулку, й на них, мов на бездомних псів, звідусіль сипалися штурхани; надто ж діставалося тим, хто в чужій країні намагався заробити на прожиток. Працювати було заборонено, й за будь-яку спробу заробити суворо карали, аж до виселення в іншу країну, де також працювати було заборонено і також суворо карали за найменшу спробу заробити. Емігрантам пощастило врятувати свое життя, але тепер не одному здавалося, що його не варто було рятувати. Багато хто кінчав самогубством.
Але найтяжче довелося емігрантам-письменникам — вони мусили перервати справу свого життя. їм судилося відчути на собі, що без постійного, життєдайного спілкування зі своїм народом та його мовою, без постійної, невловимої уваги читачів ти взагалі перестаєш існувати як письменник. В еміграції письменник грає на скрипці з каменю, на роялі без клавішів, а все, що він створив до еміграції, в країні рідної мови кане в забуття. Плоди багаторічної праці знищено, як німецькі міста у війну. Письменникам, що лишилися в нацистській Німеччині, велося краще, проте ніхто з емігрантів, які платили за все сповна, їм не заздрив.
До Парижа з’їхалися десятки тисяч емігрантів. Похмурим було їхнє життя в місті світла. І хоч би де вони були, хоч би що робили, навіть уві сні їх не полишав страх перед префектурою та поліцейськими чинами, які по-садистському, залежно від настрою вирішували долю своїх жертв. Для французької поліції емігранти були просто нечистотами, що затопили країну, й вона відповідним чином з ними поводилась.
У таких принизливих умовах Міхаель приступив до роботи над новим романом. Тепер, коли німецький читач для нього був недосяжний, йому стало зрозуміло, що в самому кінці письменник пише для себе самого, собі на втіху й собі на муку, пише, бо мусить писати. Це мав бути великий роман про кохання, про життя дівчини, починаючи з тринадцятирічного віку й до тієї пори, поки тринадцять сповниться її доньці.
Та не встиг він написати й кількох розділів, як у вересні 1939 року — німецькі танки вже перейшли польський кордон — його разом з десятками тисяч інших емігрантів відправили до пересильного концентраційного табору під Парижем, з якого через два-три тижні вся емігрантська отара була розігнана по десятках постійних таборів.
