— Марно ви це затіваєте, ой марно! Ну як ви звідсіля виберетесь?
— Через мур.
— Французька варта стрілятиме.
— Якщо хочете зі мною, збирайтеся. Розбалакувати нема коли.
— По той бік німці. Що з нами там буде, навіть коли пощастить вибратися?
— Не знаю.
— Ми ризикуємо. Або нас тут пристрілить французька охорона, або там — німці.
— Воно то так. Але якщо ми тут сидітимемо, чекаючи, поки до табору прийдуть німці, тоді в декого з нас навіть не залишиться вибору між ризиком попасти під кулю й неминучою смертю в німецькому концтаборі.
Міхаель квапливо спаковувався далі. Побачивши його сліпу рішучість, чех зірвав з гвіздка свої речі. Сусіди якийсь час спантеличено позирали на них, а тоді й собі почали збиратися. За десять хвилин дві тисячі валіз та клунків було спаковано, хоча ніхто й не знав, як звідти вийти.
Пролунав пронизливий свисток — сигнал шикуватися. Всі вийшли у двір—розгублені, занімілі. Міхаель став до останньої шеренги величезної живої підкови, спиною до муру, в якому був прохід у глибину двору. Клунок лежав біля ніг.
На середину підкови вийшов комендант і сказав:
— Ваші уповноважені переказали вам, чому я не можу вас відпустити. Варту посилено. Сподіваюся, серед вас не знайдеться нерозважливих, що спробували б тікати. Ще раз нагадую вам, що охорона одержала наказ стріляти. Розпакуйте свої речі і зберігайте спокій.
Німу тишу порушило тріскотіння мотоциклів. У воротях з’явився німецький лейтенант у супроводі двох автоматників. Лейтенант з цікавістю оглянув усіх, потім обернувся й поманив своїх солдатів.
Невимовний страх опанував завмерлим двором. Хтось заплакав.
Поки до двору заходили німецькі солдати, Міхаель і чех, ховаючись за спинами заціпенілих людей, нагин- ці- пробралися на задвірок. До них приєдналися шістдесятилітній . профспілковий діяч із Мюнхена та один австрійський журналіст, що опублікував у французьких та англійських газетах кілька антинацистських статей.
На очах у французького вартового вони підтягли до високого муру стола, а на нього поставили ящик. Здалеку долинула команда. Почулися кроки — взвод німецьких солдатів наближався до задвірка.
Французький вартовий, спантеличений появою німців, у чиїх руках тепер опинився й сам, і раптовою переміною влади, очевидно, не знав, що йому робити. Тож, поки четверо в’язнів перелазили через мур, він просто відвернувся.
Вони позстрибували з муру й кинулися бігти схилом униз.
