Францію, ні секунди не вірив у перемогу Гіт- лера, тепер заявив журналістам:
— Гітлер не переможе світу. Світ переможе Гітлера.
Дорогою до Голлівуда Міхаель кілька сотень разів переїжджав те саме містечко — з бензозаправною станцією, аптекою та кінотеатром. Здавалося, якийсь фабрикант виготовив кілька сотень міст, всі на один взірець, мов дитячі кубики, й порозставляв їх уздовж залізниці.
Одного дня швидкий поїзд годинами їхав через кукурудзяні лани—все кукурудза й кукурудза, а потім — сама пшениця й пшениця, куди не глянеш — море пшениці. Міхаель якось читав, що в сільському господарстві Америки нема селянських дворів з невеличким полем і двома-трьома корівками, як у Європі,— тут усе спрямовано на випуск масової продукції, як у промисловості. «Схоже на те, що в Америці не побачиш жодної купи гною»,— подумав Міхаель.
У кіностудії братів Уорнер Міхаель одержав кабінет, секретарку, що розмовляла англійською й німецькою мовами, і письмове приладдя, якого вистачило б на десятки сценаріїв. Цілими тижнями не ставалося жодних змін. Час від часу Міхаель щось почитував, секретарка розчісувала гребінцем та щіткою своє волосся, вискубувала й наводила брови, робила манікюр. Двічі на день вона ретельно покривала лаком нігті. Друкарська машинка стояла без діла.
Міхаель повинен був з’являтися на студію рівно о дев’ятій ранку. Жінка за віконечком відмічала його прихід. О п’ятій вечора, пронудившись цілий день, він ішов додому, а щосуботи за все це йому виписувалося чек на сто доларів.
Один американський сценарист, що сидів у сусідньому кабінеті й заробляв щотижня три з половиною тисячі доларів, відкрив Міхаелеві таємницю, чому йому не доручають ніякої роботи. Приязно всміхаючись, він пояснив:
— Просто вони 1 думки не припускають, що письменник, який працює за сотню доларів на тиждень, може написати щось варте уваги.
Кожного дня він, мовляв, від п’ятнадцяти до двадцяти хвилин проводить у вбиральні й підрахував, що тільки за це брати Уорнер платять йому сто марок на тиждень.
— That means: five thousand two hundred a year! 4
Щоб якось розігнати нудьгу, Міхаель щодня по обіді
йшов до аптеки навпроти студії випити за п’ять центів чашку кави. Подавали там три в міру напарфумлені, навдивовиж природно підмальовані й схожі на ляльок біляві особи., Шовковисті ангельські кучері акуратними локонами спадали на плечі. Завчено всміхаючись, одна з цих вертких ангелоподібних ляльок—Міхаель ніяк не міг запам’ятати, котра саме,— брала від нього п’ять центів.
У відчиненій кухні, яку із зали було видно.до найменших дрібниць, зліва на стіні висіло шість блискучих нікельованих циліндрів заввишки з півметра. Навколо циліндрів звивалися скляні трубки, якими циркулювала червона й зелена рідина. Коли білосніжно виряджений кухар натискав на важелі й кнопки, з шести нікельованих циліндрів 'у склянку бризкали рідкі й густі різноколірні субстанції. На передньому плані сліпучо вилискували електрична й газова плити на шість пальників.
Якось Міхаелеві заболіло в горлі, й він замовив гарячого молока. Ангелоподібна лялька скрушно повідомила, що молочна машина, на жаль, зіпсувалася. Коли Міхаель поцікавився, чи не можна скип’ятити молоко на газовій плиті, на безживно гарному ляльковому личку вперше з’явилася ознака життя — так ошелешило дівчину Міхаелеве припущення, ніби молоко
