клубок у горлі, милуючись іскристими сніжинками, що тихо падали у гуркіт вулиці.
За п’ять воєнних років у Нью-Йорку зовсім не зводилося житлових будинків, а населення до кінця війни
зросло на сотні тисяч. Тож знайти вільну квартиру можна було лише долею щасливого випадку. Багато нещасних вбачалн свій останній порятунок у смерті одинаків. Щоночі люди стовбичили перед приміщенням «Нью- Йорк Тайно, доки о третій ранку не з’являвся свіжий номер. Усі жадібно пробігали очима оголошення про смерть і з настанням досвітку кидалися до власників будинків, сподіваючись дістати квартиру небіжчика.
Через кілька місяців марних пошуків Міхаель, підкупивши управителя будинку, винайняв, нарешті, вмебльовану квартиру в найкращому районі Нью-Йорка. На йбго щастя, колишній квартирант, якийсь швейцарець, збожеволів, і його відправили до лікарні. В розмові з Міхаелем управитель спромігся на сумнівний дотеп:
— Швейцарець, либонь, і справді зсунувся з глузду, інакше б він зрозумів, що в такому разі позбудеться квартири.
За кілька днів після переїзду в нове'житло Міхаель прочитав у газеті, що Вюрцбурга більше не існує. Він з жахом дізнався, що його рідне місто, яке. простояло тисячу триста років, за двадцять п’ять хвилин згоріло дотла від запалювальних бомб.
Він уявив собі Вюрцбург, місто найблагороднішого барокко, і бачив водночас величезну купу сірих руїн, що з них знову й знову поставав у всій своїй красі Вюрцбург — місто, якого вже не існувало. Удар при- йшовся в саме серце, всі почуття заніміли. Міхаель внутрішньо оглух. Біль його був безплотний, немов у людини, що відчуває біль в ампутованій руці. Частину його життя, насичену почуваннями, перекреслено навіки. Немає більше місця для незліченних дитячих вражень. Того ж таки дня — газета зі страшною новиною ще лежала перед ним — Міхаель одержав звістку від одного американського офіцера, якого він просив дізнатися, що з його рідними. Офіцер служив на півдні Німеччини і тепер повідомляв, що Міхаелеві брат і сестра живі й здорові та проживають там-то. (Після приходу Гітлера до влади всі Міхаелеві листи до родичів залишалися без відповіді. І він, побоюючись їм нашкодити, взагалі перестав писати). Туга за зруйнованим Вюрцбургом і радість від того, що брат і сестра живі, чергувалися в ньому, різко відмежовані одне від одного, як життя і
смерть. Він укинув до поштової скриньки листа сестрі—першого за десять років — і пішов оглядати Нью- Йорк.
У Берліні Міхаель сотні разів блукав вулицями просто так. Під час тривалих прогулянок бідними кварталами міста він без усяких політичних економій і статистик читав. просто з покраяних зморшками облич книгу про несправедливий розподіл життєвих благ у Німеччині. І тепер Міхаель вирішив, що й ньюйоркців та їхній життєвий рівень найкраще вивчати саме пішки.
Родинами Міхаель никав асфальтованими ущелинами Нью-Йорка, по яких невпинно снували автобуси. Навіть у бідних кварталах він зустрічав переважно ситих, чисто зодягнених людей, яким не доводилося сушити собі голову, чим заплатити за квартиру, якщо вони куплять пару черевиків, масла до хліба чи вип’ють віскі в сусідньому барі.
Приємно було спостерігати, як молодий робітник з двома гарно вдягненими хлопчиками за руки зайшов до аптеки й спокійно замовив собі та дітям сандвічі й щедрі порції морозива. Міхаель розумів, що високий життєвий рівень американського народу здобуто завдяки впертій, кровопролитній страйковій боротьбі індустріальної епохи. «І свіжовипрана сорочка цього молодого батька, і морозиво, що ним смакують його діти,— все це оплачено багато років тому, і дорого оплачено»,— думав Міхаель.
