Мені снився Оберон. Він падав, провалювався, кликав на допомогу. У моєму сні був повно шахт, тунелів метро, ям у асфальті, й король зривався, падав, я хотіла схопити його за руку, але все запізнювалась і останньої миті він зривався. Далі все зникло, я поринула в каламутний простір без сновидінь. Я спала нарешті спокійно, й уві сні хотіла тільки одного: щоб мене не чіпали. Не будили. Мені так добре… — Ліно! Вставай! — Ще хвилинку, мамусю, ще хвилинку… — Вставай… — Ще секунду… Я не спізнюся… — Магу дороги, прокинься! Прокинься! Я сіла на прочавленому дивані. Не було ранку, спальні, мами, братів. Переді мною стояв колишній алхімік із чашкою в руках. — Магу дороги… Випий це. Це додасть сили. Випий! На смак це було щось на кшталт газованого вишневого соку. Приємне. Але кислувате; я випила — й рештки сонної каламуті вилетіли в мене з голови. Алхімік кивнув: — Так краще… Він звелів приготувати для вас сонну настоянку. Але я приготував просто чай… — Що?! Алхімік приклав палець до губів: — Він пішов… Щойно. Він пішов у свій світ… Я запевнив його, що ви проспите тут до вечора… У мене підігнулися ноги, і я знову сіла на диван. — Він зрадив вас, а я обдурив його. Він може повернутися й… він страшна людина, некромант… Будь ласка, не говоріть йому, що я вам допоміг. — Не скажу. — Я знаю, що дорога кожна хвилина, — він нервово потер долоні. — Там же йде час… Ось що я хотів вам сказати. У короля Оберона є син, але це не його син. Хлопчика підмінили в дитинстві. — Я знаю. Король мені говорив. — Він довіряв вам, — алхімік кліпнув. — Я брав участь… у цій огидній справі. Але не я її затіяв. Підмінити дитину вирішила жінка. — Хто?! — Жінка на ймення Една, що служила при дворі економкою. Це трапилося незадовго до смерті нещасної королеви. Було лихоліття, навкруг війна, Оберон жив у сідлі по багато місяців… Една знайшла мене й заплатила мені. Я відшукав темних істот, які підмінюють дітей, і уклав з ними угоду. Це було нерозумно, дуже нерозумно. На моєму сумлінні тяжкий, тяжкий злочин… Я хочу допомогти вам, щоб хоч на крихітку полегшити своє сумління. Ця жінка любила Оберона й готова була на все, щоб стати його новою королевою. Але Оберон, тільки-но повернувся, відразу ж дізнався про все… Я не знаю, де зараз ця жінка й що з нею. Але якщо короля забули… Є кілька людей, які можуть зачаїти образу: його прийомний син, його справжній син в іншому світі… Й ця жінка, покарана ним за злочин. Але не вбита. Якщо він не вбив мене — то її й поготів. Я намацала на підлозі свій посох. Випросталася; питво, яким почастував мене алхімік, діяло вражаюче. Тепер я відчувала в собі досить сили, щоб знести зраду некроманта. — Дякую. Мушу йти, вже час… — Заради всього святого, не говоріть некромантові, що я вас розбудив! — Не скажу. Я вийшла на середину кімнати, готова зробити крок за межу світу. Й чомусь забарилася. — У вас є телефон? — Га? Є… Одну хвилиночку… Збігали дорогоцінні секунди. Там, у Королівстві, минали години. Алхімік підніс мені старий пластмасовий телефон, я схопила слухавку й зрозуміла, що не пам’ятаю номера Стелли. Двісті сорок п’ять… Я замружилася. Номер спалахнув перед моїм внутрішнім зором — на мить. Я застукотіла пальцем по старих клавішах. Гудок. Гудок. — Алло? — веселий молодий голос. Сашко; справжній син Оберона. Такий схожий на короля… — Добрий день, — промовила я скуто. Глянула за вікно — справді, день, я проспала кілька годин, і гроза давно скінчилася. — Сашко? Це Ліна, подружка Стелли. — Здрастуйте! — у голосі щира радість. — А Стеллочки немає вдома, вона пішла в спортивний клуб записуватися! — А… як ваші батьки? — Спасибі, добре, — його анітрішки не здивувало запитання. — Учора повернулися з Криму. Тато мене обіграв у теніс, уявляєте? Він нічого не знав. Чистий і ні в чому не замішаний. Його батьки були впевнені, що їхній син — рідний, і вони всі разом із невісткою-принцесою, жили спокійно та щасливо. — Здорово, — сказала я крізь грудку в горлі. — Ну… до побачення, Стеллі великий привіт. І поклала слухавку.
Максиміліан зрадив мене. Я зрозуміла це відразу, але усвідомлювала повільно, крок за кроком. Поки я сплю у своєму світі — мій світ відкритий для відвідування. Приходьте, маги, приводьте всіх бажаючих — хоч принца-деспота з військом. А от якщо я, дурна дівчинка, вирішу залишитися в Королівстві
