Зазвичай продавці товарів зацікавлені у якнайшвидшому їх збуті. Тому треба створити такі самі умови і для власників грошей — щоб вони поспішали якомога швидше їх позбутися через власний бізнес, придбання кооперативних паїв, участь у соціальних фондах. А регулярна стабільна експірація (термін завершення обміну на працю, товари і послуги) таких грошей різко підвищує їх обіг.
Такі гроші ніхто не відрізнятиме від власне товарів як щось краще, ніж те, що споживає людина, — ні покупець, ні продавець. Тоді і тільки тоді гроші стануть тим, чим вони є у своєму чистому вигляді — засобом обміну, помічником при обміні товарами. Тоді ніхто не почуватиметься «володарем світу», тому що має гроші. Хоча є підозра, що звикла накопичувати частина суспільства однаково намагатиметься зберегти свої гроші у валюті, золоті абощо. Природно, що чесні прибутки, за які сплачено податки, можна буде «перевести» в будь-які цінності, важливі для людини, — коштовності, нерухомість, предмети мистецтва, навіть золото. Однак золото — товар, що котирується, тому ризик втратити частку його вартості у несприятливі часи дуже великий. А про валюту як засіб накопичення і зберігання доведеться забути, бо вона право на обіг у країні не матиме, тіньовий ринок обміну буде поза законом, а під час вивезення і ввезення валюти її треба буде обов’язково декларувати. От і робіть висновки, чи є сенс займатися подібними операціями у країні, яка пропонує і дає громадянину реальну можливість прозоро та беззбитково вести свої фінансові справи.
Це те саме надзавдання, вирішивши яке, ми встановимо справжню справедливість громадського соціального життя в економічному й фінансовому просторі нової держави. Проте причина економічних криз і соціальної нерівності криється не так у неправильній і нерівномірній системі грошового обігу, як у спотворенні загальнолюдських цінностей, що призвели до культу «золотого тільця».
Про гроші поясню трохи докладніше. Наголошу ще раз, що в майбутньому гроші мають стати лише інструментом, а не метою, і як будь-який інструмент вони матимуть низку функцій.
- Міра вартості — це функція, у якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів та послуг, надаючи їм форму ціни. Щоб забезпечити виконання грішми функції міри вартості, держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін і встановлює певну грошову одиницю розрахунків — національну валюту.
- Засіб обігу — це функція, у якій гроші є посередником в обміні товарів та послуг і забезпечують їх обіг.
- Засіб платежу — це функція, у якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.
- Засіб нагромадження — це функція, пов’язана із здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства. Суть цієї функції в тому, що гроші виходять зі сфери обігу і перетворюються на скарб (про що було вище). Це головна причина невиконання трьох попередніх найголовніших функцій грошей, яка сприяє загальному застою життя і спотворенню цінності минулої праці.
- Світові гроші — це функція, у якій гроші як такі обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.
У здоровій фінансовій системі всі ці функції має бути розподілено між «різними грішми». Гроші не повинні «хворіти» на інфляцію, девальвацію і будь-які інші «-ації». Ці хвороби привносять непритаманні грошам функції, які виникли не так давно. Логіка виявлення дій, які шкодять цивілізації, зводиться до питання: чи несе добро певний вид такої діяльності безпосередньо людині і людству загалом? Будь-яка спекулятивна операція нічого для цього не створює, а тільки забирає найдорожче, що є у людини, — час її життя. Тому така діяльність шкідлива. Будь-яка плутанина у фінансовій операції — вже ознака підозри на шахрайство. Для спрощення і сприяння прозорості руху фінансів у країні має існувати щонайменше два кола обігу грошей: внутрішнє, яке в свою чергу поділяється на інвестиційний і оборотний складники, та зовнішнє.
Ще одну, дуже важливу проблему закладено у суперечливій, подвійній ролі сучасних грошей. З одного боку, вони незмінний засіб розрахунків для забезпечення економічної діяльності, з другого боку, це знаряддя влади, яке дозволяє домінувати над своїми громадянами на ринку праці, товарів і послуг. Тому треба подолати властивість грошей як лихварського інструменту влади, зберігши при цьому їх позитивну якість як нейтрального засобу розрахунків. Треба, щоб гроші залишилися мірою вартості і засобом платежу та обміну — і все. Їх функція — сприяти обміну товарами та послугами. На жаль, бартер як альтернатива не завжди надійний, бо пов’язаний з певними труднощами, як-от справедливе визначення кількісного і якісного еквівалента самого обміну. А гроші в цьому випадку дають надійність, здешевлюють процес обміну товарами. І це, власне, все, що нам потрібно від грошей.
А якщо вони стануть справжнім інструментом обміну, а не фетишем накопичення, то повинні й циркулювати у створених для цього досконалих фінансових системах, які акумулюють певні грошові потоки, які націлені на виробництво товарів і послуг, що їх бракує суспільству, запобігаючи тим самим зростанню вартості одних та перевиробництву інших, а також перешкоджають різноманітним локальним кризам в економіці і зростанню безробіття. Мусить, врешті решт, настати епоха масованих внутрішніх інвестицій у стратегічні для держави та її суспільства цілі. І якщо цей новий світ відповідатиме мрії про досконалий ринок (про нього я вже писав вище), у ньому не буде місця для жебрацтва, не буде злидарів і надбагатих.
Нагадаю ще раз: чинники, що символізують користь грошей для суспільства нової держави — це певний рівень надійності, швидкість і дешевий процес обміну на товари та послуги.
Як же це працює? Заздалегідь мушу зазначити, що в сучасному світі, а особливо в майбутньому, переважна більшість платежів і розрахунків здійснюватиметься у безготівковій електронній формі за допомогою карткових або інших віртуальних електронних платіжних інструментів з наших гаджетів. Ми поставили собі завдання дати грошам нову властивість — амортизацію у вигляді здешевлення з плином часу. Таким чином розмір відсотка (демередж, тобто негативний відсоток як плата за користування грішми), на який з часом дешевшатиме номінал кожної купюри, задаватиметься при її емісії і буде сталим на рівні 20% річних протягом поточного бюджетного року. І якщо власник зберігатиме цю купюру якнайдовше поза обігом, її щомісячне здешевлення буде для нього вельми болісним.
Механізм приблизно такий: кожна людина
