Пов’язане воно з дефіцитом вільних коштів на власний розвиток держави. Майже всі бюджети країн мають дефіцит, майже всі країни мають борги, як зовнішні, так і внутрішні. У державах, в руках яких є грошовий друкарський верстат, чомусь завжди бракує коштів на власний іноваційний розвиток. Чому так? Невже не можуть дати цьому раду? Питання дійсно не просте і вимагає від керівництва країни не тільки високого професіоналізму, а й чесних та прозорих намірів та дій. Бо мова йде про використання «чарівного» друкарського грошового верстату. І про спокусу не контрольованого скористання ним для вирішення будь яких питань.
Саме на ці виклики я маю дати відповідь, а після цього викладу рішення, яке назавжди забезпечить державу коштами на розвиток у необхідних обсягах і в будь-який час. Але спершу – про парадокси.
Парадокс перший полягає в тому, що у держави чомусь завжди не вистачає коштів. Хоча вона завжди має певний бюджет, який наповнюється зібраними податками.
Парадокс другий: якщо хочеш великий бюджет – збільшуй або базу оподаткування, або самі податки. І, як правило, буває так, що базу збільшувати вже неможливо, а податки – небезпечно. З причин соціального характеру. А якщо ще й держава недолуга, що неефективно проїдає більшість власного бюджету, неминуче виникає його дефіцит. І тут уже не до інноваційного розвитку, бо за усталеними кимсь і колись сумнівними правилами треба займати гроші у зовнішніх (прямі кредити) чи внутрішніх (облігації займу) кредиторів для покриття створеного власною безпорадністю бюджетного дефіциту. У будь-якому випадку держава виглядає таким собі безпорадним жебраком, якого, як коняку з шорами на очах, пожиттєво водять по певному порочному колу.
І коло це безкінечне і фатальне тому, що наша ганебна для сьогодення економіка кредитного відсотка, як наркоман, ніяк не може зіскочити з кредитної голки, на яку її свідомо підсаджують або багаті всесвітні «буратіни», або власні «керівники-патріоти» з метою наловити собі рибки. У створеній ними ж каламутній воді. А у ще гіршому варіанті – з метою виконати чиєсь руйнівне замовлення. Бо зрадників та агентів впливу поки ще всіх не вивели.
Далі – парадокс третій. Чому держава, у якої є друкарський верстат і монопольне конституційне право, не забезпечує себе грішми, як це потрібно? Для сміху, відповідь на таке запитання яскраво викладена в анекдоті, що є епіграфом до розділу «Фінансова система нової країни». А якщо серйозно, то яка держава – така і її воля. І нарешті – доля.
От тепер і поговоримо про державну волю. На власній території воля держави має бути величиною абсолютною. І якщо під визначенням «держава» мати на увазі органічне об’єднання всіх її громадян без винятку, пов’язаних між собою згодою у питаннях суспільного розвитку і загальними інтересами, поняття «воля держави» стає синонімічним поняттю «воля народу». Без усякого пафосу. І коли держава саме така, усі її дії стають превалюючими над будь-якими корпоративними чи особистими інтересами, з якого б боку вони не надходили і що б собою не маскували.
Насправді держава є монетарним монополістом і має необмежену можливість оплачувати свої нинішні та майбутні платежі. Неплатоспроможність і банкрутство держави з точки зору нормальної економіки є подіями нереальними. Держава має необмежені можливості “заливати” власні гроші в будь-який сектор економіки та платити ними за власними зобов’язаннями.
З давніх часів нам відомі легенди про середньовічних алхіміків, які намагалися знайти формулу «філософського каменю» для перетворення буть-якого металу чи матеріалу на золото. Саме у цьому вони бачили основу створення благополуччя і процвітання у світі. Тепер із сучасного наукового досвіду ми вже знаємо про приреченість цих намагань.
Але саме легенда наштовхнула мене на думку, що міф про «філософський камінь» не такий вже й фантастичний, якщо розглядати його зовсім в іншій площині. Тобто зараз під визначенням «філософський камінь» ми маємо розуміти волю держави здійснювати свої надзвичайні можливості на благо народу з метою швидкого та чарівного перетворення власного життя на краще і набуття справжньої незалежності від будь-кого у цьому світі.
І що ж ми хочемо отримати за його допомогою? Золото, як у середньовіччі? Але ми раніше вже визначилися, що воно з часом не буде відігравати вирішальної сили у фінансовій могутності країни. Тоді що нам треба найбільше за усе?
Відповідь буде такою: нам потрібні необмежені власні можливості. І їх вільна реалізація у потрібний нам час і в необхідному обсязі. І ще не удавана, а справжня незалежність. Це і є та сама «блакитна мрія» будь-якої амбітної та потужної держави. Це і буде прикінцева мета пошуку «філософського каменю». Тобто те саме «золото». А самим «філософським каменем» стане державна воля, яка буде виражена можливістю забезпечити реалізацію всіх своїх задумів абсолютно самостійно і незалежно, використовуючи для цього лише власні конституційні повноваження.
Так, мова піде про гроші. І не просто про «папірці», а про таке призабуте нами їх визначення, як казначейські білети, якими завжди визначалися кошти, емітовані під розвиток держави. Тобто вони такі ж самі звичайні гривні, але у вигляді «електронних записів». І ми їх умовно так «фарбуємо» лише для розуміння, що це є спеціально емітовані кошти. Не для споживчого ринку, а виключно під виконання інвестиційних проектів державного значення.
А гроші, реалізовані через заробітну плату працівників підприємств, що мають будуватися за інвестиційні кошти, будуть призначені для споживчого контуру і приймуть вигляд добре знайомих нам банкнот (по-іншому – купюр). У більшості випадків – теж «електронних», але вони зможуть бути перетворені на звичайну паперову готівку через банкомати.
І от коли держава стане основним гравцем на власному економічному полі і перестане займати гроші у будь-кого та приймати участь у сумнівних спекулятивних іграх по збагаченню усіх зацікавлених, окрім себе, вона зможе реалізувати волю своїх конституційних повноважень для задоволення власних потреб у повному обсязі і у необхідний час. Це і стане «філософським каменем» для перетворення цієї державної волі у «золото» економічного і соціального успіху. Але така «конвертація» можлива тільки за умови абсолютної довіри до своєї держави її громадян-акціонерів.
Під таку революційну економічну ідею має існувати надійна фінансова схема її реалізації. Зараз ми її тут і розглянемо.
СХЕМА 1. Грошовий обіг країни
На схемі 1 відображена відмінна від традиційної схема руху коштів у новій державі. Ця відмінність визначена тим, що в неї доданий контур інвестиційних національних проектів, які переважно будуть фінансуватися з цільових емісійних коштів. Решта буде додаватися із звичних нам джерел: держбюджету, зонішніх та внутрішніх інвестицій, інших фінансових джерел під гарантії різноманітних резервів держави. В результаті виникає зовсім новий
