“Бо це ми вам кажемо словом Господнім, що ми, хто живе,..” Хто ще живий для гріха, хто ще є гріховний, хто ще не піднявся на найвищий щабель досконалості, святості. “...хто полишений до приходу Господнього...” “Живе” поки не прийде в повноті Господь, поки не зацарює в нас Господь, поки в нашому серці не настане Царство Боже... “Поправді, поправді, кажу вам, – говорить Ісус, – де-хто з отут-от приявних, смерті не скуштує (тут уже про фізичну смерть іде мова, про смерть фізичного тіла), поки не побачить Царства Божого, що прийде воно в силі”. І “де-хто” не тому, що Господь не хоче дати, а тому, що ми не хочемо сприйняти, а точніше хочемо, але щоб прийшло воно само по собі без зусиль. Але так не буває, ми просто не хочемо прикладати зусилля! Ми просто не є ревними, ми просто є недбалими. І коли Серафима Саровського спитали, чому так мало досконалих? Чому? (Як сказав Ісак Сирін, що серед тих, хто іде шляхом подвижництва один з тисячі досягає тільки молитви серця самостійної і постійної, а один з десяти тисяч підіймається вище до висот богоспоглядання). Так преподобний Серафим відповів: “Через недбальство наше”. Ми робимо справу Господню недбало, ми думаємо не про духовне а про тілесне, а думка тілесна ворожнеча на Бога, бо не кориться законові. Не кориться Божому порядку, та і не може, порушує Божественний порядок. Якби то ми так прагнули до потоків водних як олень, а не були тими “ослами” (біблійною мовою, яких “треба тягнути до води”), то будьте певні, що дуже багато якщо не всі побачили б Царство Боже, що прийшло воно в силі ще в цьому житті, не скуштувавши фізичної смерті. “...хто полишений до приходу Господнього,..” В першу чергу Господь повинен прийти в наших серцях, і ці вірші ми повинні розглядати на індивідуальному рівні. Кожен з нас іде цим шляхом, це шлях не тільки для всієї церкви, не тільки для всього людства, не тільки для всього творіння, а в першу чергу для кожного з нас індивідуально. Тому що церква, людство, творіння починається з кожного з нас!
“...хто полишений до приходу Господнього, – ми не попередимо покійних.” Яких покійних? Померлих во Христі, тих, хто помер для гріха во Христі. Тих, хто міг сказати: вже не я живу, а живе в мені Христос. Де вони? Це ті, хто упокоїлись на сторінках Святого Писання, Священного Передання Церкви. Це ті святі, ті мученики, ті праведники Церкви, які пройшли Шлях і піднялися до богоспоглядання. Які пройшли шлях і піднялися до воскресіння віри і до вознесіння духовного, до богоєднання. Так от, якщо їхнє життя, їхня віра, їхнє розуміння не оживе в нас, – то і ми не оживемо. Ми не попередимо померлих! Ми не попередимо тих, хто упокоївся во Христі, тих, хто в Царстві Божому. Не раніше воскреснемо ми, ніж воскреснуть вони в нас: їхня віра, їхнє розуміння, їхнє життя. Вони повинні ожити в нашому житті, ожити в наших громадах не у вигляді символу якому ми поклоняємось. Вони повинні воскреснути в нас! Віра повинна воскреснути в нас, ожити! Коли вона воскресне в нас, тоді і ми будемо схоплені разом з ними на духовному повітрі. Це все духовні речі, Біблія – книга духовна.
“Сам бо Господь із наказом, при голосі Архангела та при Божій сурмі зійде з неба...” (знов, кажуть, що ось на хмарах буде спускатися з буквального неба. Буде сидіти на дощових хмарах? Відкиньмо байки! Це духовні речі. Давайте звернемося до твердої їжі. Багатьом з отут присутніх за віком, вже треба бути вчителями. Мається на увазі, за віком сходження досконалості, а ви ще п'єте “молочко”, – каже апостол. Досить пити “молочко” – давайте вже будемо хоча б “їсти кашку”). “Сам бо Господь із наказом...” Наказ про що? Голос архангела про що? Сурма Божа про що? “І пізнаєте істину”, – і почуєте голос архангела... Ангел – вісник, благовіствує слово Боже. “І пізнаєте істину, і істина вас вільними зробить” Наказ про свободу! Хто не вірить – хай згадає ювілейний рік. Читаймо Святе Письмо, бо “Загине Мій народ через брак знання...”– говорить Господь устами пророка Осії в 4-му розділі, 6-му вірші.
Ювілейний рік. 7 х 7 = 49 і 50-й ювілейний. Що відбувалося в ювілейний рік? Сурмили сурми, і це називалося “свято сурем”, і ці сурми називались ювілейні. Між іншим ми і зараз святкуємо 50 років як ювілей, і забули звідки вже пішла назва. Так от, в ювілейний рік відпускались на свободу всі жителі землі, от про що сурмить та сурма! Сурмили сурми і звіщали свободу всім жителям землі. Ці сурми повинні засурмити в наших серцях, бо ми не попередимо померлих. От коли, – коли воскресне в нас їхнє життя, тому то ми тут і досліджуємо з вами і “Житія святих”, і “Добротолюбіє”, і житія святих що упокоїлись на сторінках Святого Письма, а їх тьми тут, одних імен тут тьми. Так от, коли вони воскресають в нас, коли пізнаємо істину через них, через слово Боже яке донесли вони нам, через життя яке показали вони нам своїм життям, – тоді засурмить та сурма в нашому розумінні спочатку, а потім в нашому серці. Тоді пізнаємо істину, і істина нас вільними зробить, і тоді воскреснемо духовно. Зараз ми говоримо про духовні речі. От про що говорить Святе Письмо! А ми чекаємо, що буквально на хмарі ангели з сурмами як мідяний оркестр почнуть сурмити над планетою Земля... Давайте до твердої їжі, ну хто не може – то давайте хоч до кашки, але ідімо вперед, пам'ятаймо про жінку Лотову!.. “Сам бо Господь із наказом, при голосі Архангела та при Божій сурмі зійде з неба,..” Небо – сфера духу, біблійною мовою. На початку створив Господь небо і землю... Ми розуміємо, що мова йде про світ
