Ми вийшли на вищі рівні розгляду цієї теми. І минулого разу ми повністю розглянули Послання апостола Павла до солунян, 4-й розділ, 13-й – 18-й вірші. Ми зараз розглядаємо воскресіння душі, життя після смерті фізичного тіла. Сьогодні я хочу розпочати наше дослідження з Першого послання апостола Павла до коринфян, 15-й розділ, з 1-го вірша:
“Звіщаю ж вам, браття, Євангелію (тобто, благу вістку, грецькою мовою Євангелія означає – “блага вістка”), яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій стоїте, якою спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом благовістив вам, якщо тільки ви ввірували не наосліп”. Тобто не фанатично. Віра сліпа – це є віра фанатична. Ми маємо віру, яка є вірою свідомою. Ми говоримо про ті речі, які бачили духовними очима; ми віруємо тому, що освятили нашу віру світлом розуміння нашого шляху, ми бачимо куди йдемо, ми розуміємо суть спасіння, сенс Євангелії. В чому полягає блага вістка, в чому полягає Євангелія – вістка, що несе життя? (Життєдайна вістка – так можна було б перекласти це слово). Вона полягає в тому, що: “Хто увірує і охреститься (знову наголошую, що охреститися не означає ввійти в воду сухим, а вийти мокрим. Мова йде про хрещення духовне. Охреститися – означає повністю зануритись у віру яка від слова, і здобути благодать. Охреститися Духом Святим, піднятися до повного занурення в Дух Святий. Ввійти в програму Господнього спасіння. От що означає повністю зануритись – від грецького “баптисма”, що означає “повне занурення”) спасен буде, хто ж не увірує осужден буде” (Мк. 16.15 – 16) В одному реченні – вся суть Євангелія! Безумовно, якщо ми увірували наосліп то ми не спасаємось, бо сказано: Вірою спасетесь. А віра від слухання слова Божого, і ми розуміємо, що не тільки від слухання, але і від розуміння слова Божого. Тому що ми можемо послухати слово Боже китайською мовою – і нічого не зрозуміти, і це не означає, що воно приведе нас до віри. “Возлюби Господа Бога свого всім серцем твоїм, всією душею твоєю, всіма силами твоїми і всім твоїм розумом”... Ми повинні прийняти благу вістку про спасіння всім єством своїм і розумінням своїм. Тоді, коли ця євангельська вістка дійде до нашого серця, до нашого розуміння, до нашої волі, – тільки тоді ми будемо мати віру живу і дієву, віру, що здійснюється, а не мертву, бо і біси вірують, але тремтять. Віру, що здійснюється любов'ю, а для цього треба зрозуміти найперше сутність Євангелії, сутність Закону Божого – любов над усе, возлюби! Бог є любов, і все сходження наше до найвищих щаблів досконалості є насправді сходженням до любові.
“Бо я передав вам найперш, що й прийняв, – що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з'явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з'явився нараз більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили". Я не буду зараз сягати біблійної символіки цих речей. Зараз ми розглянемо ці речі просто по букві, нас цікавить зараз буквальне воскресіння, нас цікавить воскресіння нашого життя, нашої душі, нашого єства. Воскресіння для життя вічного. І розглянемо буквальний аспект. “Потому з'явився Він Якову, опісля – усім апостолам. А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недородкові. Я бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я був переслідував Божу Церкву. (Згадаймо книгу Діянь апостольських. Апостол Павло мав ім'я – Савл. І був фарисеєм з фарисеїв, як себе він назвав, – він справді переслідував християн, маючи віру, але не віру, що чинна любов'ю. Віру навіть не підзаконну, а беззаконну). Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, (і тут, знову він поправляється), але правда – не я, але Божа благодать, що зо мною вона. (Як говорить апостол Павло? Вже кому б було сказати: Я все-таки змінився, я все-таки прийшов до свідомої віри, Я прийшов до любові. Я... Ні! Я – остання літера алфавіту. Ні! – говорить Павло, – не я, а благодаттю Божою я те що є. Не ми, як і говорить Господь: “Що ви маєте такого щоб не взяли? А якщо взяли, чому так говорите ніби не взяли”. Дуже часто ми, прийшовши до розуміння якихось речей, прийшовши до бачення духовного, починаємо приписувати собі ці чесноти. Ні, не я, – Господь відкриває в супереч мені, а моя заслуга лише в одному: я дозволив Богові це зробити, дозволив Богові відкрити, я впустив Його в серце. Та і це не так, – заслуга моя в тому, що не дуже сильно спротивлявся волі Його. Так і говорить Павло: то не я , не подумайте, що я! Він говорить: я працював, але працював насправді не я , а благодать та що в мені. Мене Господь вів, а я дозволив Йому це зробити. Згадаймо, як Господь засвітив Світло Своє йому по дорозі в Дамаск. Хіба він йшов до любові? Він йшов до клопоту (Дамаск означає “клопіт”), йшов переслідувати християн. Він ішов дорогою клопоту переслідування Христа, як сказав Господь: “Савле, навіщо ти переслідуєш Мене?”.
“Тож чи я, чи вони, – ми так проповідуємо, і так ви ввірували. Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, – як же дехто між вами говорять, що немає воскресіння мертвих? Як немає ж воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, – то проповідь наша даремна, даремна також віра наша!” Безумовно, вся віра наша будується на воскресінні. Христос воскрес! Воістину воскрес! Вся віра наша побудована на цьому догматі (визначенні істини) про воскресіння. Ми віруємо, що воскрес Христос, ми віруємо що воскреснемо і ми з вами, але бачимо: в якому тілі Він воскрес? В тілі прославленому, в тілі духовному, в тілі, яке має чудесні властивості! В
