Ляльковий дім

Крогстад. Не думав.

Фру Лінне. Тому що ніколи не розуміли мене.

Крогстад. Чого тут було не розуміти? Простіше не можна! Безсердечна жінка спроваджує чоловіка на всі чотири боки, як тільки їй випадає вигідніша партія.

Фру Лінне. Ви гадаєте, я так-таки зовсім безсердечна? Ви гадаєте, мені легко було порвати?

Крогстад. А то й ні?

Фру Лінне. Крогстаде, невже ви справді так думали?

Крогстад. Інакше навіщо б вам писати мені тоді такого листа?

Фру Лінне. Та не могла я інакше! Якщо мені довелось розірвати з вами, моїм обов'язком було вирвати із вашого серця будь-яке почуття до мене.

Крогстад (стиснувши руки). Так ось воно що. І все це — лише через гроші!

Фру Лінне. Не забувай, у мене на руках були стара мати і двоє малолітніх братів. Ми не могли чекати на вас, Крогстаде. Ваші перспективи на майбутнє були тоді такі ще непевні.

Крогстад. Хай так. Але ви не мали права кидати мене заради іншого.

Фру Лінне. Не знаю. Я й сама не раз питала себе, чи мала я на це право?

Крогстад (стиха). Коли я втратив вас, у мене наче земля вислизнула з-під ніг. Гляньте на мене: я схожий на людину, що потерпіла аварію і випливла на уламку судна.

Фру Лінне. За допомогою, здається, недалеко було йти.

Крогстад. Вона була близько. Але ви з'явились і загородили мені дорогу.

Фру Лінне. Сама того не знаючи, Крогстаде. Я лише сьогодні дізналась, що мене призначають на ваше місце.

Крогстад. Я вірю вам, якщо ви це говорите. Але хіба й тепер ви не поступитесь?

Фру Лінне. Ні. Це все одно не дало б вам жодної користі.

Крогстад. Е, користі, користі!.. Я б на вашому місці все-таки зробив би так.

Фру Лінне. Я навчилася слухатися голосу розуму. Життя і суворі, гіркі злидні навчили мене.

Крогстад. А мене життя навчило не вірити словам.

Фру Лінне. То життя навчило вас дуже розумних речей, а ділам ви все ж таки вірите?

Крогстад. Тобто як це?

Фру Лінне. Ви сказали, що схожі на людину, що потерпіла аварію і випливла на уламку.

Крогстад. І, гадаю, я мав підставу сказати це.

Фру Лінне. І я теж як жінка, що потерпіла аварію і випливла на уламку. Нема за чим шкодувати, нема про кого піклуватись!

Крогстад. Самі вибрали собі долю.

Фру Лінне. Іншого вибору тоді у мене не було.

Крогстад. Ну й що ж далі?

Фру Лінне. Крогстаде, а що, коли б ми, двоє потерпілих аварію, подали одне одному руки?

Крогстад. Що це ви говорите?

Фру Лінне. Двом, разом — на уламках бути все-таки краще, надійніше, ніж триматися нарізно, кожному окремо.

Крогстад. Кристино!

Фру Лінне. Чого, по-вашому, я приїхала сюди?

Крогстад. Невже ви згадали про мене?

Фру Лінне. Без роботи, без праці мені не прожити. Все своє життя, наскільки пам'ятаю себе, я працювала, і праця була моєю кращою і єдиною втіхою. А тепер я залишилась одна як перст. Страшенно порожньо, самотньо… Працювати для себе самої мало радості. Крогстаде, дайте мені мету — для чого і для кого працювати.

Крогстад. Я нічому не вірю. Це все тільки жіноче захоплення, великодушна потреба жертвувати собою.

Фру Лінне. Ви помічали за мною коли схильність до захоплення?

Крогстад. То ви й справді могли б?.. Скажіть мені… Вам усе відомо… про моє минуле?

Фру Лінне. Все.

Крогстад. І ви знаєте, яка про мене йде слава?

Фру Лінне. Я зрозуміла з ваших слів, що зі мною ви могли б стати іншою людиною.

Крогстад. Звичайно!

Фру Лінне. То хіба час минув?

Крогстад. Кристино… ви говорите цілком серйозно? Так-так. Я бачу по вас. То у вас і справді вистачить сміливості?..

Фру Лінне. Мені треба когось любити, про когось піклуватися, замінити комусь матір, а вашим дітям потрібна мати. Ми з вами потрібні одне одному. Крогстаде, я вірю, — і з вами разом я на все готова.

Крогстад (схопивши її за руки). Дякую, дякую, Кристино! Тепер я зможу знов піднести своє добре ім'я… А, я й забув…

Фру Лінне (прислухається). Тсс! Тарантела! Ідіть.

Крогстад. Чому? В чому справа?

Фру Лінне. Чуєте, нагорі танцюють тарантелу? Коли її закінчать, вони прийдуть сюди.

Крогстад. Так-так, я піду. А… крім того, все даремно. Ви, звичайно, не знаєте, на що я зважився проти Хельмерів.

Фру Лінне. Знаю, Крогстаде…

Крогстад. І все-таки у вас вистачило б духу?..

Фру Лінне. Я добре розумію, до чого може довести відчай такої людини, як ви.

Крогстад. Ах, якби я не починав справи!

Фру Лінне. Ви могли б. Ваш лист іще в скриньці.

Крогстад. Ви впевнені?

Фру Лінне. Цілком. Але…

Крогстад (допитливо дивиться на неї). Та чи не доведеться інакше зрозуміти справу? Ви хочете будь-що врятувати подругу. Скажіть прямо. Так?

Фру Лінне. Крогстаде! Хто раз продав себе заради іншого, не зробить цього вдруге!

Крогстад. Я зажадаю свого листа назад.

Фру Лінне. Ні-ні.

Крогстад. Природно. Я діждусь Хельмера і скажу йому, щоб він повернув мені мого листа, що він стосується лише мене, моєї відставки — що його нема чого читати.

Фру Лінне. Ні, Крогстаде, не вимагайте свого листа назад.

Крогстад. Але скажіть, хіба не для цього, власне, ви покликали мене сюди?

Фру Лінне. Так, у першу хвилину, коли я злякалась. Але тепер минула ціла доба, і просто не віриться, на що тільки я не надивилась тут за цей час. Хай Хельмер про все дізнається. Хай ця нещаслива таємниця з'явиться на світ Божий. Хай вони нарешті поговорять між собою щиро. Неможливо, щоб далі це тривало — завжди ці приховування, виверти.