Ляльковий дім

Крогстад. Ну, гаразд, якщо ви на це зважуєтесь… Але одне я, у кожному разі, можу зробити, і треба зробити це негайно ж…

Фру Лінне (прислухаючись). Швидше! Ідіть. Танець скінчено. Нас можуть застукати з хвилини на хвилину.

Крогстад. Я почекаю вас унизу.

Фру Лінне. Добре. Проведете мене додому.

Крогстад. Зроду я не був такий щасливий! (Виходить.)

Двері до передпокою залишаються, як і раніш, відчиненими.

Фру Лінне (дещо прибирає на столі і готує свій верхній одяг) . Який поворот! Який поворот! Буде для кого працювати… для кого жити… куди внести світло і тепло! Так, доведеться-таки докласти зусиль. Скоріше б приходили… (Прислухається.) А, ось і вони. Скоріше одягнутись. (Надягає капелюх і манто.)

За сценою чути голоси Хельмера і Нори, чути, як обертається ключ у замку, і потім Хельмер майже силоміць вводить Нору до передпокою. Вона в неаполітанському костюмі і загорнена у велику чорну шаль. Він у фраку і в накинутому зверху чорному доміно.

Нора (ще на дверях, упираючись). Ні-ні-ні! Не хочу сюди! Хочу знов нагору. Не хочу так рано йти.

Хельмер. Але, любонько Норо…

Нора. Ну, я прошу тебе, благаю, Торвальде… Ну, будь ласка… ще хоч би годинку!

Хельмер. Ні хвилини більше, моя дорога. Ти пам'ятаєш у нас була умова! Ось так. Сюди. Ти ще застудишся тут у передпокої. (Обережно веде дружину, незважаючи на її опір, до кімнати.)

Фру Лінне. Добрий вечір.

Нора. Кристино!

Хельмер. Як? Фру Лінне, ви тут, у такий пізній час?

Фру Лінне. Пробачте, але мені так хотілося подивитись на Нору в костюмі.

Нора. Ти сиділа й чекала на мене?

Фру Лінне. Так, я, на жаль, запізнилась, ти була вже нагорі. Ну, мені не хотілося піти, не глянувши на тебе.

Хельмер (знімаючи шаль з Нори). Ну, дивіться ж на неї гарненько, їй-право, варто подивитись. Чим же не красуня, Фру Лінне?

Фру Лінне. Так, зізнаюся…

Хельмер. Хіба не прегарна? Там в один голос усі визнали це. Але вона страх яка вперта, ця мила крихітка. Що вдієш? Уявіть собі, мені мало не силоміць довелося вивести її звідти.

Нора. Ах, Торвальде, ти ще будеш каятись, що не дав мені ще хоч півгодинки.

Хельмер. Чуєте, фру Лінне! Вона танцює тарантелу… викликає фурор… цілком заслужений… хоч виконання було, здається, надто природне… тобто безпосереднє, більш натуральне, ніж це бажано з погляду мистецтва. Ну, та хай! Головне — вона викликала захоплення, шалене захоплення. І дати їй після цього залишитись? Послабити враження? Ні, дякую. Я підхопив мою чудесну капричіянку, — примхливу капричіянку, можна б сказати, — під ручку, марш-маршем по залу, загальний уклін, і — як пишуть у романах — прекрасне видіння зникло. Кінець завжди повинен бути ефектний.

Фру Лінне. Але як же мені втлумачити це Норі? Ніяк. Фу, яка тут духота! (Скидає доміно і відчиняє двері до кабінету.) Е? Там же темно? Еге ж, звичайно. Вибачте… (Йде до себе й засвічує там свічі.)

Нора (швидко, пошепки, задихаючись). Ну, ну?

Фру Лінне (тихо). Я говорила з ним.

Нора. І що ж?

Фру Лінне. Норо… ти повинна все сказати чоловікові.

Нора (притихлим голосом). Я знала.

Фру Лінне. Тобі нема чого боятися Крогстада. Але ти повинна все сказати.

Нора. Не скажу.

Фру Лінне. Тоді лист усе скаже.

Нора. Спасибі, Кристино. Я знаю, що тепер робити. Тсс!

Хельмер (входить). Ну, фру Лінне, намилувалися нею?

Фру Лінне. Так-так, і тепер попрощаюсь.

Хельмер. Уже? А ця ваша робота, оце плетіння?

Фру Лінне (бере роботу). Так, дякую. Мало не забула.

Хельмер. То ви ще й плетете?

Фру Лінне. Буває.

Хельмер. Знаєте, ви б краще вишивали.

Фру Лінне. Вишивати? Чому?

Хельмер. Набагато краще. Бачите: тримати роботу ось так, лівою рукою, а правою роблять стібки… ось так… легкими, вільними рухами… Чи не так?

Фру Лінне. Так, здається…

Хельмер. Плетіння, навпаки, не може бути красиве; завжди якось незграбно, погляньте: ці стиснені руки… ці спиці — то вгору, то вниз… якась китайщина… О яке чудове шампанське там подавали!

Фру Лінне. Ну, прощавай, Норо, і не опирайся більше.

Хельмер. Добре сказано, фру Лінне!

Фру Лінне. На добраніч, пане директоре.

Хельмер (проводжаючи її до дверей). На добраніч, на добраніч. Сподіваюсь, благополучно дійдете додому? Я б залюбки… та вам недалеко. На добраніч.

Фру Лінне виходить, він замикає за нею двері і повертається.

Ну, нарешті спровадили! Страшенно нудна особа.

Нора. Ти дуже втомився, Торвальде.

Хельмер. Ані трохи не втомився.

Нора. І спати не хочеш?

Хельмер. Зовсім ні. Навпаки, я дуже збуджений. А ти? Так, у тебе дуже втомлений і сонний вигляд.

Нора. Так, я дуже втомилась. І скоро засну.

Хельмер. От бачиш! Отже, я добре зробив, що ми не залишились ще.

Нора. О, ти все добре робиш.

Хельмер (цілуючи її в лоб). Ну от, жайворонок заговорив по-людському. А ти помітила, як Ранк був сьогодні збуджений?

Нора. Справді? Хіба? Мені не довелося з ним поговорити.

Хельмер. І мені майже також. Та я давно не бачив його в такому піднесеному настрої. (Дивиться на неї якусь хвилину, потім підходить до неї ближче.) Гм!.. Однак, як чудесно знову опинитись у себе вдома. Ах ти, чарівна, юна красуне!

Нора. Не дивися на мене так, Торвальде.

Хельмер. Що? Мені не можна дивитися на моє неоціненне багатство? На всю цю чарівну красу, яка належить мені, мені одному, вся цілком!

Нора (переходячи на другий бік столу). Не треба так