Енеїда

391] Вже десь знайшовся Япіг, син Іаса, з усіх наймиліший
392] Фебові, й той, в превеликій до нього любові, умінням
393] Обдарував його радо своїм, давши дар віщування,
394] Й гру на кіфарі, і стріли швидкі. Щоб продовжити далі
395] Батькові дні його віку останні, він вирішив силу
396] Зілля і вміння лікарське пізнати і тихій, без слави,
397] Праці віддатись[445]. Еней, зіпершись на спис величезний,
398] Стогнучи тяжко, стояв. Юнаки позбігались до нього,
399] Був біля нього й Іул посмутнілий. Але їхні сльози
400] Не зворушили його. А старець тим часом, напнувши
401] Й підперезавши свій плащ за звичаєм давнім пеонським[446] ,
402] Довго рукою цілющою й Фебовим зіллям могутнім
403] Пильно трудивсь, і марно стрілу правицею в рані
404] Він ворушив, і сильними марно старався кліщами
405] Вістря вхопить — не щастило ніяк. Аполлон не схотів-бо
406] В поміч прийти. А в битві на полі чимраз жахливіше,
407] Ближче все й ближче нещастя, туман уже небо вкриває,
408] Видно вже вершників близько, і стріли густим уже градом
409] Сиплються в табір. Вже неба сягають розпачливі крики
410] Тих, що бороняться, й тих, що в завзятім бою загибають.

411] Врешті, Венера, зворушена горем таким надаремним
412] Сина свого, ясенець[447] із крітської Іди зриває,
413] Що соковитим вкривається листям і цвітом багряним.
414] Знають те листя і дикі козулі, як стріли крилаті
415] Вб’ються в хребет їм. Венера його принесла, заховавши
416] В темній хмарині обличчя, й заправила в чаші блискучій
417] Воду цим зіллям таємно, щоб силу їй дать лікувальну,
418] Соків іще додала, і амброзії капель цілющих,
419] І панацеї[448], пахучої масті. Тією водою
420] Рану, нічого не знаючи, миє Япіг довголітній.
421] Раптом весь біль із тіла зникає, й затрималась кров десь
422] В рані глибокій. Стріла без чиєїсь тоді допомоги
423] Йде за рукою й сама випадає. І знов йому давні
424] Сили вернулися. «Мужеві зброю чимшвидше подайте,
425] Чом стоїте так?» — гукає Япіг і завзяття до бою
426] Перший йому додає: «Не людська в тому сила, Енею,
427] І не лікарське уміння, й не руки мої тобі поміч
428] Цю подають; діє вища тут сила якась божественна
429] Й шле на ще більше тебе вона діло!» Він, жадібний бою,
430] Зараз литки в золоті наголінники сильно обвивши,
431] Ждати вже довше не хоче, вимахує списом. Як панцир
432] Був уже в нього на плечах і щит його звичний при боці,
433] В зброї увесь, він Асканія, щиро обнявши, голубить,
434] Палко цілує його з-під шолома і так промовляє:
435] «Доблесті, хлопче, і праці тяжкої від мене учися,
436] Щастя ж — від інших. Правиця моя у боях цих для тебе
437] Захистом буде і до нагород приведе до великих.
438] Запам’ятай же тепер, — як досягнеш дозрілого віку
439] Й приклади близьких згадаєш, і те хай в душі твоїй встане,
440] Що показав тобі батько Еней і Гектор, твій дядько».
441] Так промовляє могутній герой і виходить із брами,
442] Й списом в руці потрясає великим; Антей із Мнестеєм
443] Тиснуться вслід, вся громада велика, лишаючи табір,
444] Струменем рине. Пил очі засліплює, бита ногами
445] Стогне земля. І побачив їх Турн, як навпроти із валу
446] Сходили; бачать авзонці, і трепет холодний пройняв їх
447] Аж до кісток. А найперша з латинів Ютурна, почувши
448] І розпізнавши той гул бойовий, стала з страху тікати.
449] Він же по полю, як вихор, летить і веде за собою
450] Чорну від куряви рать. Часом так до землі крізь сузір’я
451] Хмари ввірвуться, і йде хуртовина із повного моря
452] Прямо на сушу, і серце давно в хліборобів нещасних
453] Передчуває те все і щемить; а лихі буревії
454] Ліс вивертають і засіви стелють, все нищать довкола;
455] Шум перед тим ураганом вітри аж на берег доносять.
456] Так і ретейський вожай[449] свій виводить загін на вороже
457] Військо, що вийшло навпроти; ідуть вони муж коло мужа
458] В лавах густих. Тімбрей вбив мечем Озіріда страшного,
459] Вбив і Архета Мнестей, Епулона Ахат, а Уфента
460] Вбив Гіант; ще й Толумній загинув, віщун, той, що перший
461] Кинув свій спис у ряди ворогів. І жахливий до неба
462] Крик залунав; рутули, до втечі звернувшись на полі,
463] Так утікали, що курява встала за ними. Не хоче
464] Навіть тікаючих бити Еней, ні на тих нападати,
465] Що в рукопашну ідуть, ні на тих, що на віддалі спритно
466] Кидають списи; він тільки в цій куряві темній шукає
467] Турна, за ним лише стежить і з ним лиш боротись бажає.
468] Саме цього боячись героїня Ютурна найбільше,
469] Раптом Метіска, погонича Турна, додолу скидає,
470] Вирвавши віжки у нього, й лишає його, й коли з дишлем
471] Він покотився, сама його місце займає й керує,
472] Віжки хвилясті вхопивши до рук і узявши в Метіска
473] Голос, і вигляд, і зброю. Як ластівка чорна влітає
474] Десь на подвір’я велике господаря можного й пурха
475] Скрізь по високій світлиці, шукаючи корму скупого,
476] Щоб прокормити крикливе гніздо, й то в просторих щебече
477] Портиках, то над басейном, — так само Ютурна женеться
478] Кіньми поміж ворогами й на бистрій своїй колісниці
479] Все облітає й то тут, а то там тріумфуючим брата
480] Виявить, але до бою його допустити не хоче,
481] Лиш манівцями далеко літає. Еней же так само
482] З Другого боку зважає на витівки ті й не спускає