Енеїда

574] Факели дайте й вогнем примусьте додержати слова».

575] Так промовляє, і всі в перегони, в строю клиновиднім,
576] Збитою лавою ринуть до мурів. Знайшли десь драбини
577] Раптом, вогонь десь з’явився ту ж хвилю. Одні добігають
578] Вже аж до брам і вбивають там перших, які нагодились,
579] Кидають інші списи і стрілами небо закрили.
580] Перший Еней між всіма до мурів простиг свою руку,
581] Й голосом дужим вину на Латина складає, і кличе
582] В свідки безсмертних богів, що вдруге він змушений битись,
583] Знов вороги італійці, що договір другий зірвали.
584] Між громадянами, страхом пройнятими, розбрат зчинився.
585] Тож одні радять відсунути засуви, брами відкрити
586] Перед дарданами й тягнуть самого царя аж під мури,
587] Інші беруться за зброю і мури біжать боронити.
588] Так-то пастух, який бджоли знайшов десь у скелі шпаристій,
589] Димом гризучим підкурить, вони ж, боячися за власну
590] Долю, розлазяться скрізь по восковому табору швидко
591] Й люто дзижчать, а чад по їх житлу розходиться чорний,
592] Глухо гуде тоді в скелі, і дим аж під небо несеться.

593] Ще одно горе спіткало бездольних латинян, що місто
594] Все до живого наповнило смутком. Як тільки цариця
595] Глянула з даху оселі, що ворог вже тут і займає
596] Мури, і вже над домами літають вогні, і не видно
597] Жодних рутульських рядів, і Турна немає із військом, —
598] Раптом здалось їй, сердешній, що в битві юнак вже загинув;
599] І, збожеволівши з болю, кричить, що всьому вона винна,
600] В ній-бо причина всього, і лихо все вийшло від неї.
601] Довго вона так голосить в тяжкім нерозвійному смутку,
602] Рве на собі свої шати багряні, умерти готова, —
603] Й високо зашморг під сволоком в’яже і гине нужденно.
604] Тільки-но вчули це горе латинські жінки безталанні,
605] Першою коси русяві свої Лавінія-донька
606] Рвать почала і лиця рожеві свої роздирати.
607] Стогін лунає з оселі, й навколо юрба шаленіє.
608] Чутка страшна розійшлася по місту, і всі занепали
609] Духом. Надходить Латин, одіння своє розірвавши, —
610] Вбили нещасного доля дружини й столиці руїна.
611] Голову пилом бруднить він свою, оскверняє сивизну,
612] Сильно винує себе, що дарданця Енея раніше
613] Він не прийняв і зятем своїм не назвав добровільно.
614] Турн же тим часом, воюючи в полі далекім, щоразу
615] Менше тікаючих гонить, все слабшає в нього завзяття;
616] Коней утомлених швидкість чимраз його менше втішає.
617] Вітер несе йому крики з сліпим перемішані жахом.
618] Насторожив свої вуха і чує він з міста непевний
619] Клекіт і шум невеселий. «Ой горе! Яка-то жалоба
620] Мури міські стурбувала і що це за крики до мене
621] З міста сюди долітають?» Отак він промовив до себе
622] Й, віжки міцніш натягнувши, ураз зупинивсь безпорадний.
623] Тут-то сестра, що Метіска, погонича, постать прибрала
624] Та керувала і кіньми, і віжками, й повозом, стала
625] Так промовляти до нього: «Відціль ми на плем’я троянське
626] Вдаримо, Турне, де шлях нам звитяга вказала, а там є
627] Інші, які оборонять покрівлі свої власноручно.
628] Там нападає Еней на італів і з ними воює,
629] Ми ж з цього напряму тевкрам завдаймо жорстоких ударів, —
630] Ти з цього бою не підеш, згубивши людей або славу».
631] Турн їй на це:
632] «Сестро, давно я пізнав, що ти хитро умову зірвала
633] Й перша в бої ці вмішалась, та марний обман твій, богине;
634] Хто ж тебе слав із Олімпу й трудів заповів тобі стільки?
635] Чи щоб жахливу ти бачила смерть безталанного брата?
636] Що тепер діять і як нам велить рятуватися доля?
637] Бачив на власні я очі Муррана, — а більшого друга
638] В мене немає, — як кликав мене він на поміч, великий, —
639] Муж той сконав від великої рани. Загинув, сердега,
640] Там і Уфент, ганьби щоб не бачити нашої, — тевкри
641] Тіло забрали і зброю його. Хай домівки руйнують?
642] Ще лиш бракує цього. Чи правиця моя не докаже,
643] Що помиляється Дранк? Чи, може, втечу тепер звідси,
644] Й свідком ще буде земля ця, як Турн утікає? Чи дуже
645] Тяжко вмирати? Батьків моїх духи, ох, будьте до мене
646] Ви хоч прихильні, як з неба боги вже такі не ласкаві.
647] Чистою з вами душею з’єднаюсь без цеї провини;
648] Не покажуся ніколи негідним батьків моїх славних».

649] Ледве промовив це, Сак над’їжджає крізь військо вороже,
650] Кінь його піною вкритий, стрілою ворожою тяжко
651] Зранений вид; він влетів і по імені Турна благає:
652] «Турне, одна лиш надія в тобі, — над своїми ти зглянься!
653] Все, наче грім, розбиває Еней і загрожує збройно
654] Замки італів найвищі в руїну усі обернути.
655] Вже смолоскипи летять на покрівлі; до тебе обличчя
656] Й очі до тебе звертають латини; не відає навіть
657] Сам цар Латин, кого з вас обрати за зятя, союзом
658] З ким поєднатись. А ще, на добавок до того, цариця,
659] Що найвірніша була тобі, руки на себе наклала
660] Й, пойнята страхом, втекла з цього світу. А там при воротях