Енеїда

301] Чад розійшовся з горіння. Він зараз стрибнув і рукою
302] Лівою ворога, що розгубився, вхопив за чуприну,
303] Гне його ниць і колінами тисне додолу, і гострий
304] Меч заганяє під ребра. Там меч простягнув Подалірій,
305] Альса бажаючи вбить, пастуха, що у перших був лавах.
306] Альс же сокирою зразу розсік від чола все обличчя
307] До підборіддя йому, і кров’ю, що хлинула з рани,
308] Ворогу тіло й озброєння все водночас орошає.
309] Спокій того огорнув непорушний, заснув він залізним
310] Сном, і тьма навік-віки закрила ясні йому очі.

311] Благочестивий Еней, безборонну простягти правицю
312] Й знявши шолом з голови, своїм голосом дужим закликав:
313] «Гей, ви куди біжите, який знову тут розбрат зчинився?
314] Стримайте гнів свій, ми договір склали і миру умови
315] Стверджені вже. Я один маю право боротися збройно,
316] Отже, дозвольте мені ви й не бійтесь, рукою твердою
317] Згоду скріплю я, — жертва ця Турном мені завинила».
318] В мить ту, як він говорив це і так їм пояснював справу,
319] З свистом крилата стріла прилетіла і вцілила мужа.
320] І невідомо, з якої руки вона вийшла, чи, може,
321] З вихром яким долетіла, хто дав таку славу рутулам,
322] Випадок простий, чи бог який, може. Непам’ять закрила
323] Славу велику тієї пригоди, й ніхто не хвалився
324] Потім, що він заподіяв Енеєві рану. Побачив
325] Турн, що Еней уступає з рядів бойових, і вожді всі
326] Тут розгубились, і в нього надія вогнем спалахнула.
327] Коней і зброї жадає, на повіз вискакує гордо,
328] Й, віжки тримаючи, мчить, і багато хоробрих героїв
329] Шле на той світ, півживими багато волочить, і трощить
330] Повозом все, і списами, у втечі здобутими, мече.
331] Так, розгулявшись над водами зимного Гебру[444], кривавий
332] Марс гуркоче щитом, учиняючи битву, і гонить
333] Коней, ті ж швидше за Нота й Зефіра несуться по полю, —
334] Стогне, копитами бита, Фракії дальня країна,
335] Й божі супутники з чорним обличчям гасають навколо —
336] Жах, і Підступ, і Гнів. Отак же і Турн, запалившись,
337] Коней, паруючих потом, крізь січу жене по ворожих
338] Трупах, що смерть прийняли жалюгідну, і з глумом толочить.
339] Бистрі копита росою кривавою бризкають рясно,
340] Кров’ю просякнутий місять пісок у гонитві шаленій.
341] Смерті віддав він Стенела й Таміра із Фолем, ізблизька
342] Двох цих убивши, а третього здалека вцілив. Так само
343] З віддалі вбив двох Імбраса синів — і Лада, і Главка;
344] В Лікії виховав сам їх Імбрас, дав однакову зброю,
345] Чи то боротися пішими в битві, чи верхи з вітрами
346] Йти в перегони. Мчить в битву Евмед уже з другого боку,
347] В війнах славетний боєць, нащадок старого Долона;
348] Ймення по дідові мав він, по батькові силу і мужність.
349] Батько його, ішовши розвідником в табір данайський,
350] Повіз Пеліда за це зажадать в нагороду наваживсь;
351] Іншу за сміле бажання Тідід йому дав нагороду —
352] Більше ніколи йому не захочеться коней Ахілла. [272]
353] Здалека Турн, його в чистім побачивши полі, відразу
354] З віддалі списом легким аж до нього досяг і затримав
355] Повіз двокінний; зіскакує він з колісниці, й підходить
356] До півживого — упав той на землю, — й ногою на шию
357] Став, і з правиці його вихоплює меч полум’яний,
358] Глибоко в горло вганяє і так промовляє до нього:
359] «Лежачи міряй, троянче, Гесперії ниви, що взяти
360] Мав ти війною! Така нагорода усім, що посміли
361] Збройно на мене напасти, — міста вони так закладають».
362] Шле він йому в товариство Асбіта — пробив його списом, —
363] І Сібаріса, й Хлорея, й Дарета, за ним Терсілоха,
364] Далі й Тімета, що скинув з хребта його кінь норовистий.
365] Наче едонський Борей по глибинах Егейського моря
366] Гучно повіє, і там, де вітри напирають і хвилі
367] Котяться до узбережжя, а хмари тікають із неба,
368] Так перед Турном, куди б не звернувся, ряди відступають.
369] Гонить його й самого той розгін, так що спереду вітер,
370] Взустріч вдаряючи, чуб на шоломі йому розвіває.
371] Стерпіть такого розгону й навальної буйності тої
372] Довше не може Фегей, до повоза кинувсь, рукою
373] Правою кінську хапає вузду при запіненім роті
374] І завертає розігнані коні. Повис він на дишлі
375] Й тягнеться так, а спис його вістрям широким сягає,
376] Перебиває там панцир подвійний, де він відслонився,
377] Й дряпає тіло йому. Він же щит перед себе поставив,
378] Вийняв кинджал і кинувсь на ворога, щоб рятуватись.
379] Але як колесо й вісь у розгоні його зачепили
380] І стрімголов повалили на землю, то Турн, налетівши,
381] Голову поміж шоломом і верхнім панцира краєм
382] Легко мечем відрубав, на піску залишаючи тулуб.

383] В час той, як смерть розсівав над рівнинами Турн переможний,
384] Вірний Ахат, і Мнестей, і з ними Асканій Енея,
385] Кров’ю облитого, в табір приводять, а він за собою
386] Ноги заледве волік, підпираючись списом довжезним.
387] В люті стрілу він заломану пробує видобуть з рани
388] Й просить, щоб, як тільки можна, скоріш подали йому поміч,
389] Щоб розтяли йому рану мечем і до глибу розкрили
390] Сховок стріли і щоб знову негайно пустили до бою.