Енеїда

30] Здоланий я лиш любов’ю до тебе, спорідненням кровним,
31] Жінки сумними сльозами і, узи усі перервавши,
32] Взяв наречену від зятя[435], за зброю вхопивсь нечестиво.
33] Бачиш ти, Турне, які з того дня мені стались пригоди,
34] Війни які, і скільки ти перший трудів перетерпів.
35] Двічі побиті у битві великій, італів надії
36] Ледве підтримать ми можемо в місті. Ще Тіброві води
37] Теплі від нашої крові, все поле кістьми забіліло.
38] Як же вертатись назад? Не безглуздя нам мислі міняє?
39] Якщо по Турновій смерті в них бачити друзів готов я,
40] Чом не кінчити війну, коли він і живий, і здоровий?
41] Що мені скажуть рідні рутули й Італії решта,
42] Якщо на смерть — згинь це слово! — послав би тебе я, що сватать
43] Доньку у мене хотів? На війні ж то усяке буває.
44] Май милосердя до батька старого, що в рідній Ардеї
45] Тужить, далеко від тебе». Проте невгамовного Турна
46] Не зупинила ця мова. Ще дужче горить він, від ліків
47] Дужче хворіє. Як мова вернулась, почав говорити:
48] «Мій найдорожчий, покинь ту журбу, яку маєш за мене,
49] Дуже прошу тебе, смертю дозволь мені славу здобути.
50] Кидать списами і сіять залізо й ми вміємо, батьку,
51] Кров і від наших ударів тече. О, буде далеко
52] Мати богиня[436], щоб ніжно в жіночу хмарину окутать,
53] Як утікатиме він, та й самій щоб у тіні сховатись».

54] Та, боячися нового війни повороту, цариця
55] Плакала й, вмерти готова, так мовила зятю палкому:
56] «Турне, як в серці твоєму є шана якась до Амати, —
57] Цими словами гіркими тебе заклинаю: в нещасній
58] Старості нині мені ти єдина надія і захист;
59] Честь ти й держава Латина, і дому єдина підпора.
60] Лиш одного я прошу: відмовся із тевкрами битись.
61] Знай-бо, яка б тебе доля у тому бою не постигла,
62] Буде й моя вона: кину з тобою і я осоружний
63] Світ цей, не буду як бранка на зятя Енея дивитись».
64] Матері слів цих Лавінія слухає й росить сльозами
65] Щоки гарячі; палка соромливість вогняним рум’янцем
66] Личко розпалене вкрила. Немов хто багрянцем кривавим
67] Кість би слонову торкнув, або у трояндах рожевих
68] Ніжно б лілеї умить забіліли, така була барва
69] Личка дівочого. Серце у нього щемить від кохання,
70] Очі втопив у дівоче лице; і ще дужче жагою
71] Битви палає і коротко так до Амати він мовить:
72] «Мамо, коли я на Марсів завзятий двобій вирушаю,
73] Не проводжай ти сльозами мене, цим віщанням журливим, —
74] Турн все одно-бо від смерті не вільний. Ти зараз, Ідмоне,
75] Перекажи владареві фрігійському слово немиле:
76] Тільки-но виїде завтра рожева Аврора на обрій
77] У колісниці багряній, нехай не веде своїх тевкрів
78] Він на рутулів, хай рать відпочине й фрігійська й рутульська;
79] Нашою кров’ю ми долю війни вирішаймо; на тому
80] Полі обом нам дружини Лавінії треба шукати».

81] Так він промовив, і швидко додому вернувся, й, звелівши
82] Коні собі привести, аж зрадів, як до нього заржали.
83] В дарі величнім Пілумнові їх ще дала Орітія,
84] Білі, біліші від снігу, від вітру прудкіш. Довкола
85] Стали і жваві погоничі їх і, простягши долоні,
86] Груди поплескують, чешуть їм шиї гривасті. А сам він
87] Панцир вдягає на плечі, що золотом сяє й металом
88] Білим, а потім ще меч він бере в свої руки і щит свій;
89] Червоногривий шолом і той меч, який Давнові-батьку
90] Викував бог, повелитель вогню[437], і у хвилях стігійських
91] Загартував ще розжарений. Списа міцного своєю
92] Дужою взяв він рукою; той спис на середині самій
93] В залі стояв, на колону могутню опертий; з аврунка
94] Актора був це трофей. Ним із силою Турн потрясає
95] Й мовить: «О списе мій вірний, мойого бажання ніколи
96] Ще ти не зрадив; настала хвилина рішуча; то Актор
97] Мав тебе дужий, тепер ти у Турна в правиці. Вчини ж бо,
98] Щоб повалився у порох півмуж той фрігійський[438], а сильні
99] Руки мої, з нього панцир ізнявши, самого роздерли,
100] Кучері ж, звиті гарячим залізом і міррою злиті,
101] Геть забруднили». Отак він шаліє, лице облилося
102] Жаром, аж іскрами сипле, а очі вогнем розгорілись.
103] Страшно реве, наче бик, коли перший він бій починає,
104] Впреться ногами у пень і пробує гнів свій зігнати,
105] Та лиш вітрам посилає удари або розкидає
106] Купи сипкого піску, готуючись герць починати.

107] Та одночасно і грізний Еней, у Венериній зброї,
108] Запал до бою в собі нагнітає й роз’ятрює гнів свій,
109] Радий, що може таким договором війну закінчити.
110] Друзів він тим потішає своїх і сумного Іула,
111] Страхом повитого, і про свою їм нагадує долю,
112] Каже мужам занести його згоду Латину цареві,
113] Певного миру умови від нього йому пред’явити.