241] Чи понад землю, як вихор. А потім взяв гілку[121], якою242] Тіні бліді то одні викликає він з Орка, то інші243] Гонить у Тартар страшний, нею сни навіває і будить,244] Навіть мерцям відкриваючи очі; керує вітрами245] Й перепливає він нею по хмарах бурхливих. У льоті246] Бачить і верх кам’яний, і стіни стрімчасті Атланта,247] Що досягає верхів’ями самого неба, Атланта,248] Що його голову, соснами вкриту, обкутують чорні249] Хмари кругом, і бурі з дощами шугають над нею.250] Плечі йому засипають сніги, з підборіддя в старого251] Плинуть потоки, і льодом страшна борода узялася.252] Вперше отут, на крилах злітаючи рівних, Кілленець253] Став, з того місця він кинувсь на хвилі усім своїм тілом,254] Наче той птах, що навкруг узбереж, круг скель, де багато255] Риби, низько літає над самими хвилями моря.256] Саме отак, поміж небом й землею літаючи, близько257] Берега Лівії, всюди піщаного, різав повітря,258] Йдучи від діда по матері[122] прямо, Кілленський потомок.259] Щойно ступнями крилатими хиж він торкнувсь сіфриканських,260] Бачить як той укріпляє фортецю й будинки261] Ставить нові. У нього при боці був меч, що вогнистим262] Cписом сяяв, мов зорі; на плечі накинув кирею,263] Пурпуром з Тіру горіла вона, — дар багатий Дідони, —264] Золотом ніжно її вишивала. Енеєві зразу265] Мовить він: «Ставиш підвалини під Карфаген ти високий,266] Жінці в догоду ти місто красиве, ох горе, будуєш!267] А про державу свою і призначення власне забув ти?268] Шле із Олімпу ясного мене повелитель безсмертних,269] Що потрясає своєю могутністю небо і землю, —270] З подувом вітру звелів він накази тобі передати:271] Що ти замислив? Чого у лівійськім краю забарився?272] Що ж, коли зовсім тебе вже не вабить тих подвигів слава273] І потрудитись не хочеш уже, щоб ту славу здобути,274] То пригадай, що Асканій росте, твій потомок, майбутній275] Твій спадкоємець Іул, якому в Італії царство276] Й римська належить земля». Це Кілленець сказав і, на слові277] Цім перервавши, він вигляд відкинув людський і, розплившись278] В віддалі в ніжну хмаринку, з очей його десь загубився.279] Аж занімів наш Еней, це побачивши, аж знепритомнів,280] Стало аж дибом волосся, і голос засікся у горлі.281] Хоче як стій утікати, покинуть цю землю солодку:282] Так він злякався цієї богів остороги й наказу.283] Що ж тут робити? І як говорити в той час, як цариця284] В шалі такому? Де взяти відваги? І з чого почати?285] Перебігає з одного на друге він мислю швидкою,286] Різні можливості ловить, на всякі лади їх тлумачить.287] Б’ється він так із думками, й найкращою ця ось здається:288] Кличе Мнестея, й Сергеста, й героя Сереста, щоб судна289] Нишком готовили, друзів збирали на березі, зараз290] Потай щоб зброїлись та щоб таїли, чому все те роблять.291] Нам же тим часом, коли ще Дідона сердешна не знає292] И не сподівається, що розіб’ється їх щире кохання,293] Думать він буде, коли б підступити у найдогіднішу294] Мить для розмови і як би до неї промовить найкраще.295] Радо це всі сприйняли і виконують скоро накази.296] Хитрощі ці зрозуміла цариця (хто б міг одурити297] Тих, що кохають?). І перша збагнула цей задум майбутній,298] Певного й то боячися. Їй, ошалілій, доносить299] Поголоска лиха, що флот вже в дорогу ладнають. 300] Розум утративши свій, божевільна, по місту літає,301] Наче шалена при виносі святощів з храму Тіада,302] Чи коли оргій трилітніх влаштовують Вакхові свято303] І на Кітейрон-горі лунають вночі завивання.304] Врешті сама до Енея приходить і так промовляє:305] «Зраднику, ти сподівався, що зможеш такий величезний306] Злочин втаїти від мене й лишить тайкома мою землю?307] Чи не задержить тебе вже ніщо — ані наше кохання,308] Ані колишня присяга, ні те, що Дідона загине309] Смертю жорстокою? Навіть узимку ти з флотом рушаєш310] І в буревії північні пливти поспішаєш по морю?311] Серця не маєш! Якби не в чужі ти краї і оселі312] Їхав, а Троя стара ще стояла б, — чи їхав би в Трою313] Флотом по збуренім морі? Від мене тікаєш? Благаю314] Сліз цих заради і даного слова, бо більше нічого315] Я собі, бідній, сама не лишила, й заради весілля316] Нашого, ради початку подружжя: як добре зробила317] Щось я для тебе, як що-небудь з того було тобі миле, —318] Змилуйсь над домом, який загибає, облиш свою думку,319] Як тільки можна просити, прошу. Через тебе на мене320] Люті лівійські народи й князі нумідійські, й тірійці321] Вже вороги мені. Сором утратила я задля тебе322] Й чесне ім’я моє давнє, що ним аж до зір величалась.323] Гостю мій, ця-бо лиш назва по мужу для мене лишилась,324] Ледве живу, на поталу кому ти мене покидаєш?325] Отже, чого мені ждати тепер? Тільки того, що брат мій326] Пігмаліон оці мури потужні зруйнує, чи гетул327] Ярб у полон поведе? Ох, коли б хоч потомка від тебе,328] Поки покинеш мене, зачала була, щоб хоч маленький329] Бігав Еней по світлиці й нагадував личком твій вигляд, —330] Не відчувала б, що я вже пропаща така і самотня».
