Енеїда

571] І не здолав би стількох громадян відібрати у міста.
572] Згляньтесь, богове, й Юпітере, царю богів премогутній,
573] Над аркадійським царем, уклінно-бо вас я благаю:
574] Батьківські просьби прийміть. Якщо ваша ласка, як доля
575] Цілим Палланта мені збереже, якщо маю дожити
576] Дня, щоб побачить його і зустрітися з ним, — то, благаю,
577] Дайте дожить, а труди перетерпіти всі я готовий.
578] Та якщо, доле, готуєш таке, що й сказати лякаюсь,
579] Зволь же негайно, негайно жорстоке життя скоротити,
580] Поки ще горе непевне й не знаю, чого сподіватись.
581] Поки в обіймах держу тебе, сину, мій скарбе, єдина
582] В старості втіхо, щоб вісник жахливий не зранив у мене
583] Слуху мого». Жаль такий виливав при останнім прощанні
584] Батько. Зомлілого з болю додому несли його слуги.

585] Вже крізь відкриті ворота виходили вершники в поле;
586] Вирушив перший Еней і Ахат його вірний, за ними
587] Інші троянські вельможі; Паллант у середині їхав;
588] Здалеку видно хламиду його й розмальовану зброю, —
589] Наче Люціфер ясний, в Океанових хвилях омитий,
590] Поміж ясними зірками Венері з усіх найлюбіший,
591] В час, коли людям своє він священне покаже обличчя
592] Й темінь розгонить. На мурах стоять матері там у страху,
593] Стежать за хмарами пилу й військами, що крицею сяють.
594] Збройно вони через хащі, де шлях їм найближчий, проходять,
595] Гомін лунає, по четверо в ряд вони їдуть, на порох
596] Поле копитами збили. Є гай там великий близ річки
597] Цери холодної, здавна святий він для цілого краю.
598] Вколо віночком його оточили горби, а ялиці
599] Поясом чорним його вперезали. Як кажуть, пеласги
600] Давні, що перші колись оселились в латинській країні,
601] Гай посвятили Сільванові, богу ланів і худоби,
602] И день встановили святковий. Відтіль недалеко в безпеці
603] І абором Тархон стояв і тірренці, що їх ціле військо
604] Можна побачить було із вершини горба, що на полі,
605] Й табору всю широчінь. Сюди ж то, потомлене дуже,
606] Батько Еней завертає й до бою готове юнацтво,
607] Щоб підкріпитись самим та дати і коням спочити.

608] З хмар прибула піднебесних у сяйві божистім Венера,
609] Світла, дари несучи. І як тільки побачила сина
610] В закутку самім долини, за зимними водами річки,
611] Радо йому об’явившись, отак промовляє: «Дари ось,
612] Мною обіцяні, маєш, що їх спорудив своїм хистом
613] Мій чоловік, щоб ти не вагався, мій сину, до бою
614] Викликать гордих лаврентів чи Турна палкого». Сказала
615] Так Кітерея і сина голубить, обнявши, й блискучу
616] Зброю під дубом навпроти складає. Він з божого дару
617] Радий, із честі такої й натішитись ним він не може,
618] Сам по порядку те все оглядає й дивує з усього,
619] Ще й обертає в руках, до плечей приміряє: шолом тут,
620] Що так страшить своїм гребнем і полум’ям грізно палає,
621] Й меч смертоносний, і панцир великий із міді твердої,
622] Що червоніє криваво, такий, як та темная хмара,
623] Що, загорівшись від променів сонця, палає в просторах,
624] І наколінники легкі, із золота литі й електру,
625] Й спис, і поверхня щита, що не легко її описати.

626] [302]Саме на ньому володар вогню, у пророцтвах умілий,
627] Знаючи будучність, вирізьбив славні діла італійців,
628] Римські тріумфи і ціле потомство прийдешнє, що вийде
629] З роду Асканія, й війни, що будуть, одна за одною.
630] [303]Й матір-вовчицю він там зобразив, що у Марса в печері,
631] Зелом порослій, лежить, — до сосків припадаючи разом,
632] Граються двоє хлоп’ят і ссуть свою матір безстрашно.
633] Шию свою ізігнувши дугою, вона тих хлоп’яток
634] Лиже по черзі і так їх тільця язиком виправляє.
635] [304]Біля цієї картини він Рим зобразив і додав ще,
636] Як сабінянок умкнули із місць глядачів на великих
637] Іграх у цирку, з законом незгідно, й війна розгорілась
638] Наново між Ромулідами й Тацієм, вже постарілим,
639] Що на чолі був у курів суворих. Царі після бою
640] При олтареві Юпітера збройні стоять і тримають
641] Чаші в руках та єднаються в спілку, свиню заколовши.
642] [305]Біля цієї картини квадриги швидкі у розгоні
643] Метта надвоє роздерли (ой, треба було, мій альбанцю,
644] Слова додержать), там Тулл, шматуючи зрадника тіло,
645] В лісі розкидав його, аж кров’ю шипшини стікали.
646] [306]Далі було, як звелів він Порсену Тарквінія знову
647] Після вигнання прийняти і як він військом великим
648] Місто обліг, а потомки Енея на меч поривались,
649] Щоб боронити свободу. А він, невдоволений з того,
650] Ніби грозить, що Коклес та наважився міст зруйнувати,
651] Й Клелія, пута порвавши, посміла ріку переплинуть.
652] [307]Зверху Манлій стояв, оборонець тарпейського замку,
653] й храм заслоняв, і нерушно тримав Капітолій високий;
654] Свіжою стріхою їжилась Ромула царська домівка.
655] Срібний гусак літав там у сінях золотосяйних