Енеїда

82] Стала просити: «Мій сину, подай же, чого я благаю,
83] Мати твоя дорога, бо ти нині володар Олімпу.
84] Бір був сосновий у мене, від довгих років мені любий,
85] Ліс на верхів’ях гори, де приносили жертви для мене;
86] Чорні там сосни росли і стовбурів повно кленових.
87] Радо я їх віддала юнакові дарданському[331], флоту
88] Він-бо не мав. А тепер, неспокійну, мене огортає
89] Страх і тривога. Звільни ж ти мене від тривоги цієї,
90] Силу подай материнським благанням, щоб так учинилось:
91] Хай не здолають цих суден ні пройдений шлях, ані бурі,
92] Хай помагає їм те, що вони в наших горах зростали».
93] Їй відповів на це син, обертаючий зорі у небі:
94] «Мати, куди закликаєш ти долю, чого для них просиш?
95] Як же то можуть ті судна, що смертна рука змайструвала,
96] Долю безсмертну здобуть? Чи напевно Енеєві вдасться
97] Шлях цей непевний проїхать? Чи бог який має небесний
98] Владу таку? Та нехай: коли сповнять вони те, що треба,
99] Й в гаванях стануть авзонських, з усіх я, що хвилі уникнуть
100] І завезуть дарданців вождя[332] на поля лаврентійські,
101] Смертну подобу візьму і звелю на безкраїх просторах
102] Бути богинями моря, як Дото, Нереєва донька,
103] Чи Галатея, що піняве море грудьми розсікають».
104] Мовив і свідками хвилі закликав стігійського брата[333],
105] Й чорної берег безодні, й смолу, що у ній закипає,
106] І від кивка голови його навіть Олімп затрусився.

107] Саме прийшов той обіцяний день і настала година,
108] Паркам належна, як Турнові кривди лихі напутили
109] Матір від суден[334] святих відвернути мерщій смолоскипи.
110] Перед очима усім засяяло світло незнане,
111] Хмара велика, здавалось, із сходу пливла у повітрі,
112] З нею йшли й хори ідайські[335]. Страшний залунав тоді голос
113] З неба й пройняв до костей він троянські ряди і рутульські:
114] «Тевкри, не бийте тривогу і не бороніть моїх суден,
115] Зброї до рук не беріть; бо Турнові швидше вдалося б
116] Море спалити, ніж сосни священні. Ідіть же, ви вільні,
117] Моря богині, ідіть собі, так вам наказує мати».
118] Судна від берега раптом свої відривають припони,
119] Й наче дельфіни, носами нирнувши, самі поринають
120] [336]В воду морську. Тоді — диво невидане! — скільки там суден,
121] Міддю покритих, стояло при березі, стільки дівочих
122] Постатей вийшло з води і виплило в море спокійне.

123] Всі остовпіли рутули, ба навіть Мессап ізлякався —
124] Коні сполохались в нього, і грізна ріка буйнохвила
125] Стримала біг свій, тож бог Тіберін повернувся від моря;
126] Лиш невгамовного Турна не зрадила мужня відвага,
127] Тих він запалює словом, а тих іще й лає притому:
128] «Диво це б’є по троянцях, Юпітер-бо в них порятунок
129] Вирвав із рук; ні рутулів меча, ні вогню їм чекати
130] Не доведеться, — і море для тевкрів уже непрохідне;
131] В них і на втечу надії нема, їм півсвіту закрито —
132] В наших руках суходіл і ще тисячі збройного люду
133] Всіх італійських племен наготові. Мене не лякають
134] Навіть віщання богів, хоч і хваляться ними фрігійці.
135] Досить уже для Венери й для долі того, що троянці
136] На урожайних полях опинились авзонських. Є в мене
137] Свій заповіт, щоб залізом те плем’я розбити злочинне,
138] Що відібрало дружину[337]. Ця кривда не тільки Атрідів
139] Стріла, й не тільки мікенцям хапатися можна за зброю[338] .
140] Досить один раз загинути! Досить було нагрішити
141] Тим уже спершу, щоб не зненавидіти тяжко жіночий
142] Рід весь. Вони, мабуть, мають надію на вал цей між нами
143] Й рів, що задержить, та це лиш маленька затримка для смерті.
144] Мабуть, таки вони бачили добре, як мури троянські,
145] Що збудували їх руки Нептуна, в вогні розлетілись?
146] Хто, проте, з нас, мої вибрані друзі, готовий рубати
147] Сталлю цей вал і зі мною в цей табір лякливий вступити?
148] Зброї Вулкана мені тут не треба на тевкрів, ні тисяч
149] Суден. Нехай всі етруски стають, як союзники, зараз,
150] Не доведеться лякатись їм ночі, щоб ми по-злодійськи
151] Викрали з храму Палладій[339] святий, перебивши сторожу
152] Замку високого. Ми не сховаємось, хай не бояться,
153] В кінського черева темінь, а явно, при денному світлі
154] Мури запалим вогнем. Я їм дам зрозуміти, що справа
155] Тут не з данайцями й не з пеласгійським юнацтвом, що десять
156] Років їх стримував Гектор. Коли уже краща частина
157] Дня проминула, веселощам час, що лишився, віддавши,
158] М’язи, герої, сталіть і готуйтесь до битви назавтра».
159] Дано тим часом Мессапу наказ — загони сторожі
160] Ставити в брамах і мури довкола вогнем оточити.
161] Двічі по сім вибирають із воїв рутульских, що мури
162] Військом обложать; по сто юнаків виступає за кожним,
163] Гриви багряні на їхніх шоломах і золотом сяють.
164] Всі розмістились, чергують позмінно; лягли на моріжку
165] І попивають вино, мідяні випорожнюють жбани.
166] Вогнища світять яскраво і, щоб не заснули, вся варта
167] Ігри заводить.