Енеїда

253] Як нагороду за діло те славне? Найкраще, найперше
254] Вас нагородять боги й ваша совість; а решту негайно
255] Благочестивий Еней вам віддасть; не забуде ніколи
256] І молоденький Асканій тих ваших заслуг величезних».
257] «Певно, у мене одна лиш надія рятунку, — Асканій
258] Мовить, — повернення батька. Іменням пенатів великих
259] І Ассаракових ларів, святинею сивої Вести,
260] Нісе, благаю тебе — все щастя моє, всю надію
261] В вашім я лоні складаю: верніть мені рідного батька,
262] Хай лиш побачу його; при ньому весь смуток минеться.
263] Келихи два даю з чистого срібла, різьбою укриті;
264] Батько їх взяв як трофей, в славній битві здобувши Арісбу.
265] Двоє триніжків даю, та іще два великих таланти
266] Золота, й жбан стародавній, дарунок Дідони з Сідону:
267] А як здобути Італію нам пощастить, її берлом
268] Заволодіти звитяжно і жеребом здобич ділити, —
269] Бачив ти, Нісе, коня, що Турн на нім їхав, і зброю
270] Бачив на нім золоту? І коня того, й щит, і червоні
271] Гребні для тебе з-під жереба вийму я, Нісе, бо нині
272] Це все твоя нагорода. Крім того, дасть батько дванадцять
273] Найдобірніших жінок і мужчин із їх зброєю разом.
274] Дасть іще поля той лан, що цар ним Латин володіє.
275] Ти ж, юначе шановний, — вік-бо мій ближчий до твого, —
276] З щирого серця приймаю за друга тебе й пригортаю,
277] Як побратима; у всяких пригодах без тебе не буду
278] Жодної слави шукати для себе в моїх починаннях.
279] Чи правуватиму в мирі, чи війни вестиму, найбільше
280] Буде довір’я ділам і словам твоїм в мене». На все це
281] Так Евріал відповів: «По цьому відважному ділі
282] Жоден день гіршим мене не покаже. Коли б лише щастя,
283] А не недоля мені приключилась. Та понад дари всі
284] Я за одне прошу: є в мене з древнього роду Пріама
285] Мати стара; її стримати, бідну, йти разом зі мною
286] Ані ілійська земля не могла, ані мури Ацеста.
287] Не попрощавшись, її я лишаю, вона ж небезпеки
288] Цеї не знає. Ніч і правиця твоя — мені свідки:
289] Витримать неньчиних сліз я б не міг. Та тебе я благаю:
290] В горі безрадну потіш, поможи їй самотній на світі.
291] Дай мені певну надію на тебе; на всяку пригоду
292] Я сміливіше піду». Така мова серця у дарданців
293] Зрушила, ринули сльози. Найдужче вразив Іула
294] Й серце його зворушив любові синівської образ.
295] Він тоді мовить:
296] «Що лише гідне почину твого, — на те сподівайся.
297] Матір’ю буде для мене вона, лиш імення Креузи
298] Їй бракуватиме. Справді, за сина такого велика
299] Дяка їй буде. Та що не було б, я клянуся цією
300] Ось головою, якою звик батько клястися, — усе те,
301] Що обіцяю тобі, при щасливім поверненні буде
302] Матері й роду твоєму». Сказав це й сльозами залився;
303] Разом із цим він здіймає з плеча позолочений меч свій,
304] Що Лікаон Кносійський зробив по-мистецьки напрочуд
305] І доробив відповідні із кості слонової піхви.
306] Нісові шкуру Мнестей дав, із лева гривастого зняту;
307] Вірний Алет з ним шоломом змінявся. Озброєння взявши,
308] Разом виходять вони, а вожді їх гуртом проводжають,
309] Старші й молодші, під браму саму та бажають їм щастя:
310] Вирушив з ними прекрасний Іул, він розважністю мужа
311] Й розумом вік перевищує свій. Багато доручень
312] Батькові він передав, але всі ці доручення вітер
313] В полі розвіяв, погнав попід хмари їх, звівши нінащо.

314] Вийшовши, рів перелізли і в теміні ночі прямують
315] Просто у табір ворожий, де мало від рук їх загинуть
316] Дуже багато. Бачать тіла, що в траві настелили
317] Сон і вино; колісниці на березі дишлами вгору,
318] Воїни, упряж колеса і зброя, й вино — все усуміш.
319] Перший звернувсь Гіртакід до товариша з цими словами:
320] «Тут, Евріале, рукам є робота; сама нас нагода
321] Кличе, бо путь саме тут. Ти вважай, щоб рука чия ззаду
322] Не піднялася на нас, бережись і вважай на всі боки,
323] Простір одкрию я тут і дам тобі стежку широку».
324] Мовив це слово, й замовк, і кинувсь з мечем на Рамнета
325] На гордовитого, що недалечко на купі високій,
326] На килимах простягнувшись, хропів на повнії груди.
327] Сам він був цар і віщун, і Турну-цареві був милий;
328] Та віщуванням загину від себе не міг відвернути.
329] Трьох убив слуг біля нього, які необачно лежали
330] Прямо на зброї; убив зброєносця у Рема; під кіньми
331] Вбив візника, мечем відрубавши звисаючу шию,
332] Потім також і самому господарю голову зняв він,
333] Кинувши тулуб, що кров’ю ще сходив. Земля і постеля
334] Теплою кров’ю спливали. Вбив і Ламіра, і Лама,
335] І молодого Серрана, що ночі цієї найдужче
336] Бавився й божого дару хильнув забагато, не встояв,
337] Красен обличчям, і з ніг повалився. Щасливий він був би,
338] Якби на всю ніч гуляння продовжив, до самого ранку.
339] Так, наче лев зголоднілий, що в повній вівчарні бушує,
340] Голод відчувши скажений, — хапає й виносить овечку
341] Ніжну, з страху онімілу, і грає кривава пащека.
342] Але не менша й різня Евріалова; він так же само
343] В гніві шаліє, багато кладе безіменного люду,
344] Фада, Гербета, і Рета, й Абара із ними вбиває.
345] Сонних усіх, тільки Рет поміж ними не спав і все бачив,
346] Та в переляку страшнім за кратеру велику сховався.
347] Той, підійшовши впритул, усадив йому глибоко в груди