Енеїда

168] Бачать усе це троянці з валів і тримаються збройно
169] На висоті, не без страху за брамами стежать; містками
170] Греблі передні сполучують, стріливо зносять; керує
171] Ними Мнестей і завзятий Серест; на годину непевну
172] Батько Еней наказав, щоб на себе вони над юнацтвом
173] Провід взяли, лад давали всьому. І по мурах навколо
174] Стало все військо, як кожному жереб його небезпечну
175] Визначив ланку і кожен обов’язку свого пильнує.

176] Сторожем брами був Ніс, син Гіртака, поміж вояками
177] Найсміливіший. Його як товариша зброї послала
178] Їда мислива[340] Енеєві; спритний він був із списами
179] Й легкими стрілами. Поруч із ним у рядах. Евріал був,
180] Друг його; певне, за нього в Енеєвім війську троянськім
181] Кращого годі й шукать — молодик, щойно вус засівався!
182] Щира була в них любов і однаковий запал до бою;
183] Разом вони і при брамі одній на сторожі стояли.
184] Ніс йому каже: «Чи бог мені в серце жагу цю зсилає,
185] Мій Евріале, чи богом стає нам жагуче бажання?
186] Рветься віддавна мій розум до бою, або щоб велике
187] Щось довершити; не можу спокійним без діла я бути.
188] Бачиш рутулів, яка в них упевненість в ділі початім.
189] Зрідка лиш тліють вогні, всі поснули, усіх подолали
190] Сон і вино. Тільки тиша навколо. Мене ти послухай,
191] Що я замислив, які в мене наміри виникли в серці.
192] Всі — і народ, і батьки — вимагають покликать Енея,
193] Слати до нього мужів, донести йому звістку надійну.
194] Як обіцяють тобі нагород, коли все це здійснити
195] (Сам вдовольнюся хвалою за подвиг), то там під горбочком
196] Можна дорогу знайти до твердині і стін Паллантея».
197] Слави бажання палке потрясло Евріалом так дуже —
198] Аж обімлів, і мовить він так до гарячого друга:
199] «Нісе, невже ти в супутці не візьмеш мене в цій великій
200] Справі? Як можу пустить я самого тебе в небезпеку?
201] Ох, та не так мене батько Офелт, у боях посивілий,
202] Виховав ще за аргійських страхіть і троянського горя,
203] Зовсім не так я й з тобою повівсь, коли разом з Енеєм
204] Великодушним у цю небезпечну подався мандрівку.
205] Є тут, є серце, що світ зневажає і навіть готове
206] Власним життям заплатити за славу, якої ти прагнеш».
207] Ніс же на те: «Не боявсь я у цьому за тебе ніколи, —
208] Годі про це. Хай звитяжним тобі мене верне Юпітер
209] Чи який інший з богів, що ласкаво на це споглядає.
210] Але якщо — все, як бачиш, у цій небезпеці можливе, —
211] Чи то пригода, чи бог все оберне мені на загибель,
212] Хочу, щоб ти зацілів, — тобі іще жити годиться.
213] Тільки б одбивши в бою чи за гроші мене відкупивши,
214] Хтось би мій прах поховав, а як доля й того не дозволить,
215] [341]Хай неприсутньому похорон справить і пагорб насипле.
216] Болю такого завдать не хотів би я нені нещасній,
217] Бо з матерів лиш одна вона зважилась всюди, юначе,
218] Йти за тобою і в мурах Ацести міцних не лишилась».
219] Той же у відповідь: «Марні плетеш ти даремно причини, —
220] Наміру я не зміню й відступати від нього не буду.
221] Швидше рушаймо». Сторожу збудив, і вона переймає
222] Службу по них на цій ланці. Вони ж, своє місце лишивши,
223] Йдуть, Евріал вдвох із Нісом, парость цареву шукати[342] .

224] Все, що живе на землі, у сні спочивало глибокім,
225] Серце звільнялось від денних турбот і труди забувало.
226] Але начальники тевкрів і вибрана молодь троянська
227] Про найважливіші справи державні ще радили раду,
228] Що їм робити, і хто до Енея послом із них буде.
229] Спершись на довгі списи, стояли вони із щитами
230] Посеред табору. Раптом прийшли сюди Ніс з Евріалом,
231] Просять мерщій допустить їх, бо справа в них дуже важлива
232] Й варта уваги. Перший Іул їх, бентежних, приймає
233] І розповісти усе він наказує Нісові. Мовив
234] Так син Гіртака: «Енеєві друзі, прийміть нас зичливо
235] І не судіть ви по нашому віку цієї розмови.
236] Позамовкали рутули, вино-бо і сон їх зморили.
237] Нам пощастило придатне для засідки вгледіти місце
238] На роздоріжжі, що біля воріт, недалеко від моря.
239] Всі там погасли вогні, лише дим піднімається чорний
240] Аж до зірок. Як дозволите нам свого спробувать щастя,
241] Підем Енея шукати і мури міцні Паллантея.
242] Скоро побачите ви, як із здобиччю він після січі
243] Прийде сюди. А ми не заблудим в дорозі, бо з темних
244] Долів, що в них полювали, бувало, ми бачили крайні
245] Мури міські і всієї ріки течію упізнали».
246] Мовив тут слово Алет, літами поважний і мудрий:
247] «Рідні богове, що маєте Трою у вашій опіці!
248] Ні, ви не хочете тевкрів ущент розгромити, якщо ви
249] Дух підбадьорили так юнакам цим і серце відважне».
250] Так промовляючи, він обіймав їх обох і стискав їм
251] Руки, уста і обличчя обом умивав їм сльозами.
252] «Гідну відплату яку вам, мужі, я придумати можу