Енеїда

122] Марно стоять безталанні, рідким їх вінцем обсадили.
123] Асій Імбрасід між них з Гікетаона сином Тіметом,
124] Два Ассараки і Тімбріс старий тут із Кастором в першій
125] Лаві; за ними обидва сини Сарпедона з верхів’їв
126] Лікії, Клар і Темон з ним. Всі сили зібравши, великий
127] Камінь волочить, уламок од скелі, Акмон, що із Лірни,
128] Постаттю Клітія-батька не менший і брата Мнестея.
129] Б’ються списами одні, а камінням відбитися інші
130] Пробують; в рух смолоскипи пускають, натягують луки.
131] А поміж них посередині саме стоїть і дарданський
132] Хлопець у власній особі, Венери законна турбота.
133] Він благородне обличчя своє відслонив і ясніє,
134] Як самоцвіт, що червоним обведений золотом, сяє
135] На голові чи на шиї в оздобі; як кістка слонова,
136] Вправлена в бук по-мистецьки або в теребінт оріційський[367] .
137] Кільцями пишно розсипались кучері в нього по шиї,
138] Білі, мов те молоко, і стрічка із золота ткана
139] Стримує їх. Так на тебе дивились народи, великий
140] Духом Ісмаре, як рани ти сіяв, отруював стріли;
141] Ти з благородного дому меонського; орють там люди
142] Землі багаті, що золотом річка Пактол орошає.
143] Був і Мнестей там, що Турна учора із мурів твердині
144] Вигнав, і слава його за той подвиг лунає до неба.
145] Був там і Капій, що назву від нього взяв город кампанський.
146] В немилосердній війні вони між собою боролись.
147] В північ глибоку Еней в тому часі вже їхав по хвилях.
148] Бо, від Евандра у табір етруський ввійшовши, звернувся
149] Він до царя і йому називає ім’я своє й рід свій,
150] Каже, чого він прийшов, що з собою приніс, скільки війська
151] Звабив до себе Мезенцій, яка в того Турна жорстока
152] Вдача, як вірити щастю людському ніколи не можна,
153] І додає ще до того прохання. З ним Тархон негайно
154] Сили єднає свої і вступає в союз. Від зароку
155] Вільне, з наказу богів тоді плем’я лідійське, чужому
156] Дане вождеві, на судна сідає. Очолює флот весь
157] Перше Енея судно, в нього леви фрігійські на носі,
158] Зверху в них їда, тевкрам-вигнанцям гора наймиліша.
159] Тут же сидить і великий Еней і в серці своєму
160] Ходи всілякі війни розважає; Паллант, по лівиці
161] Сидячи, то про зірки і дороги у темряві ночі,
162] То про пригоди на суші й на морі розпитує в нього.
163] Гей, Гелікон відчиняйте, богині, заспівуйте пісню!
164] Сила яка-бо з Енеєм із туського краю надходить
165] В збройних рядах кораблів, що пливуть по широкому морю!

166] Перший Массік, що на мідному «Тігрі»[368] прорізує хвилі;
167] Тисяча хлопців у нього, які залишили клузійські
168] Мури і місто косанське, їх зброя — це стріли, й на плечах
169] Сагайдаки у них легкі та луки, що смерть розсівають.
170] Тут і суворий Абант, — загін його в зброї ясніє,
171] Сяє корма корабля й золотим Аполлоном іскриться[369].
172] А Популонія мати шість сотень дала із юнацтва,
173] В війнах бувалого; триста до них долучила ще Ільва,
174] Острів, славетний металом халібів[370], якого там безліч,
175] Третій — Азілас, товмач між богами й людьми, для якого
176] И жили звірячі, і зорі небесні, і мова пташина, [220]
177] Й віщі вогні небесного грому однаково служать,
178] Тисяча йде з ним в густій, наїженій списами лаві.
179] Їм посилає накази алфейська із роду[371], та в Туськім
180] Краї збудована Піза. За ними йде Астур удатний;
181] Сила його у коні полягає і в зброї, що сяє
182] Так розмаїто. Дали йому триста таких, що готові
183] Йти за ним завжди; ці родом з Церети, ті з піль Мініона,
184] З Піргів старих і з Гравісків, де пошесті завжди лютують.

185] Годі минути тебе, лігурійський вождю, у бою ти
186] Найхоробріший, ти лебедя сину Купавон, приходиш
187] З військом малим ти, а лебедя пера шолом твій вкрашають[372] .
188] (Скарга на тебе, Амуре, і знак це, хто був його батько).
189] Бо повідають, що з жалю за любим своїм Фаетоном
190] Кікн, під віттям тополь, у тіні тих сестер[373], свою пісню
191] Журну співав, так гамуючи тугу свою, і тим сиву
192] Старість на себе стягнув, м’яким прикриваючись пір’ям.
193] Землю лишив він і співом своїм до зірок досягає.
194] Син його й сина ровесники з флотом пливуть, підганяють
195] Веслами далі «Кентавра»[374] великого; той над водою
196] Високо йде, мов скала величезна, й загрожує хвилям,
197] Довгим скородячи кілем морську неозору пучину.

198] Там же і Окн із рідних країв свої вивів загони, —
199] Манто-віщунки то син від бога етруської річки.
200] Він тобі, Мантує, й мури, й ім’я дав, від матері взяте,
201] [375]Мантує, предками горда, та рід їх не всіх був однакий.
202] Троє племен тут, і в кожного племені предків чотири,
203] Мантуя — всім голова, а сила їх вийшла з етрусків.