204] З міста цього їх п’ятсот Мезенцій на себе стягає.205] «Мінцій»[376] привіз їх на море вороже на сосні, в зелену206] Тирсу одягнений батьком Бенаком. Авлест із розгоном207] Їде і сотнею весел по хвилях завзято вдаряє,208] Аж в мармурове запінилось плесо. Везе його морем209] Велет жахливий «Трітон»[377] і мушлею сині лякає210] Хвилі. У нього згори — людське аж до пояса тіло211] Із кострубатим чолом, а від пояса схожий на рибу.212] Спінена хвиля шумить попід груди того напівзвіра.213] Скільки добірних героїв ішли на підмогу до Трої214] Й на тридцяти кораблях лан солоний скородили міддю!215] День уже небо покинув, на повозі варти нічної216] Феба ласкава середину неба тоді проїздила.217] Батько Еней — бо для тіла журба не дає відпочинку —218] І при кермі сам сидить, і вітрилами вправно керує.219] Аж в половині дороги його зустрічає громада220] Подруг його — це німфи були, що їм мати Кібела221] Німфами стати із суден, богинями моря, звеліла.222] З ним ізрівнявшися, різали хвилі вони, а було їх223] Стільки, як мідних раніше при березі суден стояло.224] Здалеку всі упізнали царя й хороводом вітають.225] Кімодокея між них, над усіх красномовніша, плине226] Поруч, правицею спершись на край корабля, аж над воду227] Плечі знялися, а лівою тихо по хвилях веслує.228] Й так промовляє до нього, а він же нічого й не відав:229] «Божий потомку Енею, не спиш ти? Не спи і вітрилам230] Линви спускай. Ми є сосни з верхів’їв священної Іди;231] Німфами моря тепер і флотом для тебе ми стали.232] Як віроломний рутулець хотів нас, розбивши залізом,233] З димом пустити, тоді проти волі ми прив’язь зірвали234] І за тобою шугаєм по морю. Та, зглянувшись, мати[378]235] Вигляд оцей нам дала і звеліла богинями бути236] Й жити під хвилями. Син твій Асканій обложений в шанцях,237] Замкнений в мурах, навколо ж запалені Марсом латини238] Стрілами сиплють на нього. На місці належному станув239] Вершник з Аркадії, разом із ним і хоробрі етруски.240] Намір є в Турна твердий — їм кіннотою шлях перетяти,241] Щоб не з’єдналися з табором. Встань, і як блисне Аврора,242] Клич до зброї загони і першим бери непоборний243] Щит, що, оздобивши золотом, дав тобі сам Огневладний[379] .244] Завтрашній день, коли віриш, що мовлю я це не на вітер,245] Гори побачать рутулів, в різні безпощадній убитих».246] Мовила так і, прощаючись, рухом своєї правиці247] Вміло штовхнула судно, і воно полетіло по хвилях248] Швидше за спис і бистріш од стріли, що рівняється з вітром.249] Інші помчали за ним. Остовпів з того дива троянець250] Анхісіад, але моці йому додало це пророцтво251] І, подивившись на небо, він коротко так помолився:252] «Мати Ідайська богів, милосердна, ти маєш в опіці253] Діндім, твердині із баштами й левів, запряжених в парі.254] Провідником моїм будь і швидше справди віщування255] І до фрігійців, богине, прийди у щасливу годину».256] Так він сказав. А день, обернувшись тим часом довкола,257] В повному світлі надходив і ніч одігнав уже з неба.258] Спершу він друзям звелів, щоб кожен ставав під свій прапор,259] Пильно оглянувши зброю свою й був до бою готовий.260] Сам же він тевкрів уже і цілий свій табір оглянув,261] Ставши вгорі на кормі. Як в лівиці підняв він блискучий262] Щит свій, то оклик дарданців до неба із мурів полинув.263] Гнів розбудила надія нова, й почали всі стріляти.264] Так журавлі з-над Стрімону ознаки дають, як під чорні265] Хмари в повітрі пливуть серед шуму й, від злих буревіїв266] Втікши південних, щасливо курличуть. Та дивним здавалось267] Все те й цареві рутулів, також і вождям авзонійським,268] Поки човнів не уздріли, скерованих до узбережжя,269] І широчині морської, всієї укритої флотом.270] На голові його сяє шолом, і гребінь промінням271] Грає; поверхня щита, вся із золота, сипле вогнями.272] Так, як прозорої ночі комети криваві жахливим273] Пурпуром блиснуть чи Сіріус сяйвом ясним запалає,274] Той, що засуху несе і пошесті людям нещасним,275] Зійде — і світлом зловісним все небо у смуток огорне.276] Турн, проте, наміру свого, відважний, ніяк не покинув —277] Берег зайняти раніш і від суші прибулих прогнати.278] Тих він запалює словом, а тих іще й лає до того ж:279] «Маєте те, чого так ви бажали — рукопаш трощити;280] Щастя воєнне в руках у героїв. Хай кожен згадає281] Жінку свою і домівку; великих ви діл доконайте,282] Батьківську славу піддержте. Самі ж ми до хвиль підбіжімо,283] Поки ще роблять вони на березі перші непевні284] Кроки. Відважним і щастя сприяє».
