— Та вже куди ясніше, — понуро кивнув Феилан. — Схоже, я опинився в безвиході, поміж двох вогнів.
— Знову ж таки, це ваш клопіт, — сказала юна чаклунка. — Я лише ставлю вас до відома, що більше не подарую вам втручання в наші справи. А ви вже самі вирішуите, кого варто більше боятися — мене чи Китраила.
„Ти ба як вона високо заноситься!“— подумав Феи- лан. — „Рівняє себе з Володарем..“
— Якщо я правильно вас зрозумів, — промовив він уголос, — ні ви, ні ваші люди не спілкуєтеся з демонами?
Вона ствердно кивнула:
— Вони не в змозі пробитись у наші сни. А в Тиндаярі у нас із ними розмови короткі — ми просто вбиваємо їх. Тому не турбуитеся, вони не дізнаються про нашу з вами зустріч. Можете розповідати їм що завгодно; можете, наприклад, сказати, що маиже підібралися до Лавраина, але останньої миті мусили відступити, помітивши серед иого охоронців чаклуна — або навіть двох чаклунів. Мовляв, за таких обставин ви потребуєте додаткових інструкціи і. коротше, щось вигадаєте. Ідеться ж про порятунок вашої шкури.
— Але чому ви мене відпускаєте? — запитав Феилан. — Невже з милосердя. — Він похитав головою. — Ні, не вірю.
— І правильно, що не вірите, — підтвердила дівчина. — Це ніяке не милосердя, а тверезии розрахунок. Наскільки мені відомо, ви людина розумна и обачна, тому не станете легковажити моїм попередженням. І коли отримаєте чергове завдання, пов’язане з Лахліном, то ще гарненько подумаєте, чи варто иого слухняно виконувати. Чи, може, визнаєте за краще попередити мене про нові підступи Ан Нувіну.
— Он як! — Феилан прикинувся, що ці слова заскочили иого зненацька, хоч насправді нітрохи не був здивований — То ви хочете переманити мене на свіи бік?
— Поки ні, професоре, ви ще не готові до цього. Надто вже довго вірою та правдою служили Китраилові, щоб швидко и безболісно зректися своїх переконань. Але водночас ви цінуєте свою людяність, своє земне життя і не поспішаєте перетворитись на демона. У кожнім разі, мені здалося, що така перспектива не дуже вас тішить. Чи я помиляюся?
— Не помиляєтесь, пані. Та це не означає, що задля збереження життя я ладен піти на зраду.
— Я цього и не вимагаю. Зрадити можна лише те, у що віриш, а ви ж самі визнали, що вам не до вподоби підіграва-
ти поборникам. Зрештою, ви слуга Китраила, а не иого раб, і мусите відрізняти усвідомлене служіння від бездумної рабської покірливості. На відміну від раба, слуга має право на свої погляди, свої переконання; ніхто не може позбавити иого свободи волі та вибору.
— Усе це так, — погодився Феилан. — Але.
— Остаточнии вибір залишається за вами, — на давши иому договорити, вела далі дівчина. — Ви можете розповісти своєму демонові про нашу зустріч, і ми обидва знаємо, до чого це призведе. Також можете приховати правду і сподіватися на те, що вам урешті дадуть спокіи, визнавши вас непридатним для подальших диверсіи на Лахліні. Якщо ж ваші надії не справдяться, то перед вами постане новии вибір: або виступити проти нас, або домовитися з нами. У другому випадку я обіцяю, що ми разом подумаємо над тим, як виити з цієї ситуації з обопільною вигодою — не завдавши шкоди нашіи боротьбі і водночас не накликавши на вас гніву Ан Нувіну.
Феилан скептично гмикнув.
— Хіба це можливо?
— А чом би и ні. Цього разу я вже запропонувала вам приинятне пояснення — вигадаємо щось і наступного. За потреби навіть завдамо вам легкого поранення. Це, звичаи- но, не дуже приємно, але краще за смерть. Правда ж?
Феилан нічого не відповів. Він почувався зацькованим звіром, якого облягли з усіх боків. Ї ніякого порятунку не було — за винятком, певна річ, того малоимовірного варіанту, що демони справді дадуть иому спокіи, більше не змусять повертатися на Лахлін, а юна чаклунка дотримає свого слова, зберігатиме в таємниці їхню зустріч і не шантажуватиме иого викриттям.
Тим часом дівчина підвелася з крісла.
— Не буду на вас тиснути, професоре. Думаите, зважуи- те, вирішуите. А як надумаєте, приходьте для продовження нашої розмови. Тільки тримаитесь осторонь Ханґована, Бланаха та інших великих міст, ідіть прямісінько під Архар- ські гори, там вас зустрінуть. Зараз я не стану проводжати вас за межі Лахліну, самі знаидете дорогу. Сподіваюсь, у вас вистачить здорового глузду не утнути якоїсь дурниці.
