численним конфліктам, запровадивши жорстку організацшну структуру, неодмінно зазнавали фіаско. Востаннє це намагався зробити Ірдан аб Брін, якии, завдяки своєму величезному авторитетові и надзвичаиніи харизмі, зумів примирити наивпливо- віших лідерів, зібрав їх у Раду Темних Маистрів, а сам став на чолі Братства. Після иого смерті Рада ще кілька років продовжувала діяти, але поступово загрузла у внутрішніх чварах, так і не спромігшись обрати нового великого маи- стра, і зрештою припинила своє існування. Темне Братство знов перетворилося на конґломерат автономних груп та угруповань, що вели між собою нескінченну и безглузду боротьбу і за першої-ліпшої нагоди встромляли одне одному палиці в колеса.
Демони не втручалися в ці конфлікти, лише вимагали, щоб розбірки в середовищі чорних жодним чином не шкодили їхніи службі Володареві. Тож коли чаклун здобувався високої честі виконувати для Ан Нувіну якусь роботу, то на цеи час він ставав недоторканним і міг розраховувати на всіляке сприяння з боку решти колеґ, незалежно від їх особистого ставлення до нього. Створювати иому перепони в ціи місії (ба навіть просто відмовляти в допомозі] вважалось у Братстві тяжким злочином.
Повільно, намагаючись не робити різких рухів, які можна було б розцінити за вияв аґресії, Феилан підвівся и сів на підлозі. Для того, щоб стати на ноги, він почувався ще надто кволим.
— Бачу, вам уже краще, професоре, і ви готові до розмови, — озвалася дівчина. Голос у неї був ніжнии та мело- діинии і водночас надзвичаино владнии. У ціи владності не вчувалося ні наименшого фальшу, ані дрібки недоречної пихи, такої властивої для вискочнів; вочевидь, вона змалку звикла віддавати накази і вважала свою вищість над рештою людеи цілком природною. — Мушу зізнатися, ви трохи розчарували мене своєю стриманістю. Якби спробували втекти через Тиндаяр або утнути ще якусь дурницю, я б залюбки вас убила.
— Але чому, пані?— запитав Феилан якомога миролюбнішим тоном. — Хіба ми вороги? Я ж вас навіть не знаю.
— Проте це не завадило вам стати на моєму шляху, — осудливо мовила дівчина.— Минулого разу ви влаштували втечу принцові Лавраину — і не думаите заперечувати, я знаю, що це ваша робота. А сьогодні знову приишли і націлилися на Бланах, де якраз перебуває Лавраин. Сумніваюся, що це була випадковість. Навіщо він вам? Чого ви добиваєтеся? Тільки раджу говорити правду. Якщо я спшмаю вас на брехні, ви про це дуже пошкодуєте.
Феилан у цьому не сумнівався. Та и не бачив підстав хитрувати. Тому відповів чесно:
— Я мав завдання вбити иого.
Дівчина кивнула, нітрохи не здивована цими словами.
— Що ж, логічно. Серед інших я розглядала и такии варіант. Не надто витончено, але ефективно: спершу звільнити Лавраина, допомогти дістатися до поборників, а згодом прилюдно вбити иого, видавши себе за одного з чаклунів- повстанців, і таким чином прямо пов’язати їх з королем.
„Отакої!“— подумав Феилан. — „То, виходить, там кілька чаклунів! Це вже не бунт, а справжнє чаклунське повстання. І даю руку на відсіч, ця дівчина ним керує. Вона дуже сильна, надзвичаино сильна — в усьому Кованхарі знайдеться лише троє-четверо сильніших за неї, а що вже говорити про Лахлін... А ще, судячи з гордовитих манер, вона знатного роду. Може, навіть князівського.“
— Мені дуже прикро, пані, — сказав він уголос. — Я и сам від цього не в захваті. Але нічого тут не вдієш — доводиться коритись волі Темного Володаря. Не нам судити про иого задуми, наш обов’язок — служити иому.
Феилан чекав, що дівчина не повірить і вимагатиме доказів. Час від часу, втім, дуже рідко, серед чорних зустрічалися самозванці, які виправдовували свої негідні вчинки якимсь вигаданим завданням від Ан Нувіну. Та рано чи пізно всіх їх заганяли на слизьке и суворо карали за блюзнірство — як правило, карали на смерть.
Проте юна чаклунка не стала піддавати сумніву Феила- нові повноваження.
— Я, професоре, и думки не припускала, що це ваша особиста ініціатива. Жоден притомнии чаклун, що має бодаи краплю честі та гідності, не буде з власної волі підігравати поборникам. Безумовно, ви дієте з примусу, всупереч своїм переконанням, але це не знімає з вас відповідальності за ваші вчинки. Вам не годиться бути сліпим виконавцем чужої волі, це просто принизливо для людини з таким блискучим і гострим розумом. Ви мусите все зважувати и самостшно вирішувати, які накази варті того, щоб їх виконували, а які слід іґнорувати.
Феилан уп’явся в неї ошелешеним поглядом.
— Пані, як ви можете так говорити! Це ж накази Темного Володаря!
Дівчина баидуже стенула плечима.
— Ну то и що? Ви освічена людина, професоре, кован- харськии науковець. Невже ви сериозно вірите в безмежну мудрість і непохибність Китраила? Якби це було так, він би не скнів зараз в Ан Нувіні, а панував у Кеиґанті. Я дуже сумніваюся, що иого повстання проти Творця мало на меті саме те, чим воно в підсумку закінчилося — падінням з Небес у похмуру безодню пекла. Китраил став Темним Володарем не з власної волі, а через свіи прорахунок. Він просто невдаха космічного масштабу — прагнув влади над усім Всесвітом, а натомість
