Досі Феилан плекав слабку надію, що демони якраз і мали на меті спровокувати внутрішнє протистояння в лавах поборників, однак тепер сумнівів не залишалося — Ан Ну- він зацікавлении у тому, щоб Конґреґація зберегла своє панівне становище на Лахліні. Вбивство Лавраина, зухвало скоєне за допомогою чарів, дасть вагомі підстави підозрювати короля у змові з чаклунами, і це істотно послабить иого позиції, відштовхне від нього багатьох прибічників, які, попри всю свою нелюбов до поборників, почувають забо- боннии страх перед маґією і вважають її безумовним злом.
Феилан ішов повільно, мало не надсилу, і з кожним кроком иого настріи дедалі дужче псувався. За інших обставин він без наименших вагань прикінчив би Лавраина аб Броґа- на, якого вважав цинічним і лицемірним виродком; але ио- му ставало гидко на думку про те, що цим зробить неабияку послугу поборникам, дасть їм до рук могутню зброю проти короляІмара.
„А як би вчинив на моєму місці Ярлах?“ — міркував Феи- лан, полишивши межі Івронаху і ступивши під територію Ґвидонеду. — „Відмовився б від цього ганебного завдання? Можливо. Він завжди був сміливим, незалежним і принциповим. Щонаименше став би вимагати пояснень, не задовольнився б пихатими запевненнями демонів, що куции людськии розум неспроможнии осягнути глибини та величі Володаревих задумів. Саме тому Ярлах, навіть якби був живии, не отримав би цього завдання. Може, Темнии Володар і не всевидющии, але він добре знає, хто з иого слуг на що здатнии...“
Діставшись до західного лахлінського узбережжя, Феи- лан переконався, що ні на иоту не відхилився від правильного напрямку. Просто над ним розкинулося місто, яке півколом охоплювало бухту завширшки кілька миль. Це був Таркарраи — другии за величиною порт на острові. Звідти він знов-таки рушив на північнии схід і через дві сотні кроків опинився під Бланахом.
На Лахліні вже настала рання зимова ніч, однак темрява нітрохи не перешкоджала чаклунському зору Феилана. Він досить швидко розшукав головну площу міста і від неї посунувся трохи на південь, уздовж широкої вулиці, яка своїм протилежним кінцем упиралася в палац місцевого князя, де, за твердженням демона, оселився Лавраин. Це була єдина корисна інформація, що її Феилан отримав разом із новим завданням, та навіть таких куцих відомостеи було більше, ніж минулого разу, коли иому довелося з’ясовувати все самотужки. Він досі не міг збагнути — чи то иого випробовують, чи в Ан Нувіні и самі гаразд не знають, що коїться на Лахліні. В останнє важко вірилося, бо лахлінські чаклуни охочіше за інших ішли на службу до Темного Володаря, а отже, їх мало бути вдосталь, щоб справно інформувати Ан Ну- він про всі важливі події на острові. Звичаино, за умови, що вони и далі там залишаються — а це зовсім не факт. Усі чорні з Лахліну, про яких Феилан знав, після свого навернення не забарилися переселитись на Абрад. Власне, цим демони і спокушали їх, особливо молодь. Мовляв, бракує грошеи для переїзду? То не біда — з Темною Енерґією ви станете набагато сильнішими та вправнішими і легко назбираєте потрібну суму, безкарно пограбувавши якусь крамницю або, скажімо, лихварську контору. Тож, можливо, наразі в Ханґовані взагалі не було чорних, а в Бланасі та околицях знаишов- ся лише один, якому вдалося з’ясувати тільки місцеперебування принца Лавраина. А до самого завдання, з якихось причин, иого вирішили взагалі не залучати.
Феилан цього не розумів. Йому б дуже згодилася допомога будь-якого, навіть наинедолугішого з тутешніх чаклунів. Однак він не наважився сперечатись із демоном, не посмів запитати бодаи про причини такого рішення і слухняно взявся до роботи сам-один. Його план був простий передовсім захопити в полон кого-небудь зі слуг, випитати все, що він знає, а далі вже діяти за обставинами. Якщо в палаці саме відбувається один з тих бенкетів, до яких вельможі такі охочі, то зненацька завітати туди, кинути в Лавраина вогняну кулю (може, и гукнути при цьому щось на зразок „Хаиживе король!“] і негаино щезнути, поки не оговталась охорона. Або ж перечекати ніч і вчинити замах уже завтра, під час якогось ранкового заходу за принцової участі. Хоч Феилан волів би упоратися з цією справою якнаишвидше, не відкладаючи її на наступнии день.
Пильно оглянувши палац, він відшукав у ньому скупчення невеликих кімнат, радше навіть комірчин, у яких, поза сумнівом, мешкала прислуга, і зосередився на одніи з них. Зачерпнув порцію Темної Енерґії для переходу на поверхню — і тоді збагнув, що вклепався у велику халепу.
Якби Фейлан був уважнішим, то, безумовно, помітив би замасковане плетиво, яке мало спрацювати при спробі ви- ити на поверхню. Проте иому и на думку не спадало, що тут, у Тиндаярі, на нього чигатиме пастка, тому він був геть не готовии до такого розвитку подіи і не встиг вчасно зреагувати на паралізувальні чари, що вибухнули під ногами і швидко розбіглися по всьому тілу. А наступної миті за якиись десяток кроків від нього зненацька збурилися потоки Темної Енерґії, відкривши присутність людини, що досі ховалася за своєю непорушністю. У Феилана влучив поту- жнии маґічнии імпульс, иого розум потьмарився, і він із пітьми Тиндаяру поринув у морок безпам’ятства.
За свої п’ятдесят з гаком років Феилан ще жодного разу не втрачав свідомості і знав про відчуття, якими супроводжується повернення до тями, лише зі слів інших людеи. А їхні оцінки дуже різнилися — від недбалих тверджень, що це схоже на звичаине пробудження після міцного сну, до розповідеи про нестерпнии головнии біль, сплутаність свідомості та частковии розлад слуху і зору.
Феилан так і не отримав нагоди перевірити, чиї враження були ближчі до істини. Йому не дали опритомніти природним шляхом, а рвучко висмикнули із забуття з допомогою чарів. Причому зробили це без наименшої делікатності, нітрохи не переимаючись тим, що від такої наруги над иого єством Феиланові мало не вивернуло всі нутрощі, у голові немов закалатав величезнии дзвін, кожен м’яз судомило, а кожна кістка пронизливо боліла.
Трохи оговтавшись, Феилан виявив, що лежить на підлозі в кутку невеликої кімнати, яку освітлював маґічнии ліхтар на столі біля затемненого чарами вікна. Неподалік у кріслі сиділа юна дівчина з довгим русявим волоссям, вбрана у вишукану, дарма що простеньку, сукню волошкового кольору. Її великі сірі очі дивилися на Феилана пильно, з деякою осторогою, але без тіні страху. Ї вона мала вагомі підстави не боятись иого: як свідчив Феиланів маґічнии зір, дівчина була дуже сильною чаклункою, а хитра пастка, що в неї він потрапив під Бланахом, вказувала на маистерне володіння чорними чарами.
Безумовно, Феилан був її бранцем, проте иого не стримували ніякі пута — ні звичаині, ні маґічні. Він мав віль- нии доступ до своєї чаклунської сили і будь-якої миті міг прикликати до себе Темну Енерґію. Хтось іншии на иого місці, скажімо, Кіннан аб Мадоґ, негаино б скористався з такої недбалості, щоб напасти на дівчину, проте Феилан не став цього робити. Він завжди був обережним та поміркованим, звик спершу думати, а вже потім діяти, тому швидко збагнув, що дівчина залишила иого вільним зовсім не з необачності. Схоже, вона тільки и чекала від нього нападу або спроби втекти, пірнувши в Тиндаяр, і була готова дати ио- му рішучу відсіч. А Феилан сумнівався, що в своєму теперішньому стані зможе протистояти їи. Та и не бачив у цьому потреби — хаи там хто була ця дівчина, хоч там як здобула доступ до Тиндаяру і хоч що робила на Лахліні, головне, що вона належала до слуг Темного Володаря, а отже, мусила коритися певним правилам. Наразі ці правила були на цілком на боці Феилана і вимагали від неї цілковитого послуху.
Загалом, стосунки між чорними чаклунами ніколи не були безхмарними. Завжди вистачало підступів, інтриґ, зради та ошуканства. Братство постшно роздирали гострі міжкланові суперечності, які часто-густо виливались у відверту ворожнечу, а всі спроби запобігти
