мусив задовольнитись Ан Нувіном, яким погидувала решта диннеші.
Ці крамольні слова не викликали у Феилана ні страху, ні гніву, ні обурення. Він лише був безмірно здивовании.
— Я вас не розумію, пані. Що ви робите з такими поглядами в Темному Братстві?
— Я не належу до вашого нікчемного Братства, — різко відповіла дівчина. — Ї не збираюсь до нього приєднуватися.
— Ну, гаразд, нехаи так. Проте ви володієте Темною Енерґією, ще и маєте доступ до Тиндаяру. Де ж іще могли це отримати, як не на службі в Ан Нувіну?
— Здобула сама, професоре. Ї те, и інше. Взяла, не питаючи ні в кого дозволу. А Китраил і всі иого демони не змогли нічого зі мною вдіяти. Тепер вони шаленіють з люті и намагаються накапостити мені. Гадаєте, звільнення принца Лавраина було частиною ґеніального задуму вашого господаря, якоїсь хитромудрої комбінації, незбагненної для людського розуму? Де ж пак! Це лише дрібне паскудство, покликане створити мені заиві проблеми. Так само и у вашому новому завданні не варто шукати ніякої витонченої далекоглядності. Китраил просто хоче провчити мене, покарати за непослух, змусити до покори. Але цього не буде. Ніколи!
От тепер Феилан злякався. Не через те, що на світі зна- ишлася людина, яка наважилась кинути виклик Темному Володареві на иого ж власніи території, а через те, що він зустрів цю людину, розмовляв зараз із нею. Демон таки не дарма ні словом не обмовився про її існування; було очевидно, що Ан Нувін прагне зберегти все в таємниці, приховати від своїх земних слуг цеи прикрии для себе факт. І Феилано- ва проблема (навіть не просто проблема, а справжня біда] полягала в тому, що він мимоволі стромив свого носа куди не слід, розкрив секрет, якого знати не повинен.
— Здається, ви вже усвідомили весь драматизм вашого становища, — промовила дівчина, дивлячись на нього з поблажливим розумінням. Ні в її погляді, ні в голосі не було ні крихти співчуття — як, утім, і зловтіхи; вона лише безпристрасно оцінювала наявну ситуацію. — Як гадаєте, демонів задовольнить ваша обіцянка мовчати? Чи, може, вони вирішать, що сім століть пекельних мук куди надіиніше ґаран- тують ваше мовчання?
Феилан приречено зітхнув.
— Боюся, другии варіант імовірніший
Йому маинула була думка просто зараз напасти на співрозмовницю в сподіванні здолати її и цим заслужити милість Володаря. Якщо ж ні, то він хоча б помре гідно, в бою, а не знемагатиме від страху, щомиті чекаючи удару в спину від котрогось із чорних братів або нападу демонів під час відвідин Тиндаяру. Проте Феилан відкинув цю ідею — померти він завжди встигне, а поки в нього залишається бодаи наименшии шанс на життя, він житиме далі. Зрештою, иому не конче розповідати демонові правду про зустріч із бунтівною чаклункою. Наскільки було відомо з досліджень чорних чаклунів, які жили в часи Мор Деораху, ділянка Тиндаяру під Лахліном недоступна для спостереження з Ан Ну- віну, і це давало гарнии шанс викрутитися з цієї халепи, відвести від себе удар. А для цього треба домовитися з дівчиною, переконати її зберегти иого таємницю. Вона не вбила Феилана, коли він був непритомний не вбиває иого и зараз — отже, збирається щось иому запропонувати. Тому є надія, що вони зможуть порозумітися.
Зробивши над собою зусилля, Феилан зіп’явся на ноги, неквапно підіишов до стільця, що стояв під глухою стіною, и сів на нього. Дівчина не сказала ні слова, лише пильно стежила за ним.
— Ї давно ви. гм, конфліктуєте з Ан Нувіном? — запитав він, зручно вмостившись на стільці.
— Понад п’ять років.
— О! — Феилан зміряв її здивованим і трохи недовірливим поглядом. — Скільки ж вам було, коли ви опанували Темну Енерґію?
— Одинадцять, — відповіла вона. — Та вже тоді мені вистачило сили протистояти демонам, не пускати їх у свіи розум. А згодом я навчила цього и інших чаклунів.
Феилан аж гикнув від несподіванки.
— То ви не одна така?!
Дівчина всміхнулась иому, проте її очі, як і раніше, залишалися холодними.
— Ні, не одна. Я маю кількох. ну, скажімо, послідовників. Не наважусь назвати їх учнями, бо серед них є люди набагато старші и мудріші за мене. Ми разом ведемо боротьбу за звільнення Лахліну від влади Конґреґації і не дозволимо нікому стати нам на заваді. Мені баидуже, як ви збираєтеся виправдовуватись перед своїм господарем за сьогоднішню невдачу, але маите на увазі, що наступного разу вам не доведеться вигадувати ніяких пояснень. Якщо ви знову поткнетеся на Лахлін з метою нашкодити нам, то назад уже не повернетесь, а вирушите прямісінько до Ан Нувіну. Проте не відразу — перед тим, як для вас розпочнуться пекельні муки, ви ще вдосталь пізнаєте земних тортур. Я ясно висловлююсь, професоре?
