— Я, звісно, не заперечую, задум Падераи досить непо- гании,— знову заговорив Кіннан. — Але він хисткии і не- певнии, тому треба мати и запасні варіанти.
— Так, твоя правда, — погодився з ним Феилан. — Та тільки запасні варіанти через те и називаються запасними, що до них вдаються лише в тому разі, коли не спрацьовує основнии план.
— Я це розумію, просто мене втомлює наша бездіяльність. Я не такии терплячии, як ти, не люблю пасивно стежити за подіями. надто ж якщо вони розгортаються з біса повільно. А я тим часом мушу жити звичним життям, за- иматися повсякденними справами і вдавати, ніби все в мене гаразд. Знаєш, іноді я заздрю тобі, твоїи свободі.
Феилан глузливо зиркнув на нього.
— Ну, ти можеш легко здобути таку свободу. Просто ви- иди на Керноґ Блатаи і продемонструи людям своє володіння Темною Енерґією. Якщо встигнеш утекти, перш ніж тебе на місці ухекають, станеш вільним, як я.
Кіннан коротко і трохи ніяково розсміявся.
— Вибач, Феилане, я сказав дурницю. Звичаино, твоєму становищу не позаздриш, але погодься, що в тебе не все аж так кепсько. Принаимні, тепер ти не боїшся, що тебе викриють.
— Бо мне
— Атож, викрили. Проте не схопили, ти вчасно накивав п’ятами. А як буде зі мною, хтозна. Чи вдасться мені уникнути підозр, а коли ні, то чи спрацює моє чуття на небезпеку, чи, може, я до останньої миті ні про що не здогадуватимусь і одного паскудного дня потраплю до рук відьом. — На цю думку Кіннан здригнувся, квапливо доїв тістечко и запив иого кількома ковтками чаю. Потім підвівся з крісла, буркнув „зачекаи“ і виишов з кімнати; а за якусь хвилю повернувся и передав Феиланові два грубенькі часописи, які ще пахли свіжою типоґрафською фарбою. — Ось, тримаи, учора надіишли. Я вже прочитав, що мене цікавило.
Це були останні числа університетських „Новин алхімії“ та „Успіхів чаклунських наук“. Феилан подякував, швидко переглянув зміст обох часописів, після чого повернув їхКін- нанові.
— Заберу іншим разом. Сьогодні я маю ще одну справу, тож вони мені заважатимуть.
— А що за справа? — поцікавився Кіннан. — Твоя особиста чи якесь завдання від Ан Нувіну?
— Завдання, — не став приховувати Феилан. — Але з Первісною воно ніяк не пов’язане. Це окрема місія. Нажаль, нічого розповісти про неї не можу.
— Навіть не натякнеш?
— Навіть не натякну. Даруи.
Кіннан скрушно зітхнув.
— Шкода, я б залюбки тобі допоміг. А то вже втомився від бездіяльності.
— Ои, облиш! — пирхнув Феилан. — Кому-кому, а не тобі скаржитися на бездіяльність. Ти з ранку до вечора працюєш в Університеті, а от я справді баидикую. Тому мене и навантажують додатковою роботою. — Він спохмурнів. — І повір мені на слово, ця робота тобі б зовсім не сподобалася. Аж ніскілечки.
За півгодини, коли вже почало сутеніти, Феилан попрощався з Кіннаном аб Мадоґом, перемістився в Тиндаяр і рушив на північнии схід від Кованхара, в напрямку Лахліну. Ще и тижня не минуло від часу иого першого візиту на цеи клятии острів, а він уже мусив повертатися туди для виконання нового завдання. Як і попереднє, воно стосувалося принца Лавраина, тільки цього разу Феилан мав наказ не рятувати иого, а вбити. Причому вчинити вбивство прилюдно и обставити все так, щоб ні в кого не залишалося жодного сумніву — це справа рук чаклуна.
Розрахунок Ан Нувіну був очевидний Ще після розмови з Лавраином, коли тои розповів про свої подальші плани, Феилан діишов висновку, що принцова втеча не завдасть королю Імарові великої шкоди. А може, навпаки — лише зіграє иому на руку. Якщо ув’язнении Лавраин згуртовував ворогів короля, то на свободі він зі своїми амбіціями міг посіяти між ними розбрат, розколоти їх на два табори — поміркованих, які були готові на певні поступки, щоб уникнути кривавого протистояння в країні, та непримиренних, що прагнули перемоги за будь-яку ціну.
