усю відповідальність за свіи вибір на ваші, відьомські плечі.
— Як це? — не збагнула Шаина.
— А хіба не ясно? Спроба чорних викрасти панночок Марвен і Ґраине кинула тінь на всіх суперників лорда Бре- нана. Наибільше на мене, але дісталося також і Авлаидові аб Калваху, і навіть Ріґварові аб Ковґалу. Проте між ними є істотна різниця: якщо виявиться причетність до цих по- діи ґрафа Карвадонського, то під підозрою опиняться всі, хто віддав иому свої голоси. А от прибічники ґрафа Ярвіи- ського можуть не турбуватися — ви ж бо иого підтримуєте, а отже, самі будете винні в тому, що пригріли на своїх грудях змію. — Гладкии лорд, крекчучи, підвівся з крісла. — Ну, гаразд, мені вже час іти. А то люди ще зацікавляться, про що ми так довго розмовляємо. Я ж зовсім не хочу, щоб наша угода набула розголосу. В усякому разі, не зараз.
Коли Фінвар аб Даихі виишов, Шаина запитливо глянула на Ґвен:
— Як гадаєш, він щось задумав?
— Хтозна. Фінвар завжди каламутить воду, така вже ио- го інтриґанська натура. Але не бачу, чим він може зашкодити нам, не зашкодивши собі... І взагалі, це вже не моя проблема. Нехаи цим переимається Брігід, а я спокшно собі добуду останні дві години на посаді реґента і вмию руки. Слуги вже пакують мої речі для подорожі.— Ґвен замовкла, вагаючись.— Мабуть, не варто просити, щоб ти супроводжувала мене до Рондава.
— Краще не треба, — сказала Шаина. — Навряд чи це сподобається Бренанові. Він, звичаино, не заперечуватиме проти моєї поїздки, але.
— Так, розумію, — квапливо урвала її Ґвен. — Це була погана ідея. — Вона тихо зітхнула. — І вибач за ті слова, які я наговорила тобі навесні. Вибач, що тоді прогнала тебе. Якби ти залишилася в Кил Морґанасі, якби ми були разом, коли з’явився Бренан, усе склалося б інакше. Я б не розбила иому серце. і собі також.
— А ще мені, — додала Шаина и недбало стенула плечима. — Та якии сенс про це говорити. Минулого все одно не повернеш. Що було, те загуло.
Розділ XVI
Фейланова дилема
Кімнату було захищено глушильними чарами, тому здавалося, що за вікном панує мертва тиша. Хоча насправді будинок, де мешкав Кіннан аб Мадоґ, стояв на Менедав Хе- варах, одніи з наилюдніших вулиць Кованхара. Навіть зараз, у цьому надіиному сховку, Феилан почувався дуже незатишно, перебуваючи в центрі чаклунської столиці, де мало не на кожнім розі висіли оголошення з иого портретом та обіцянкою щедрої винагороди за допомогу в розшуку від Університетського Магістрату і ще щедрішої — від Відьомського Сестринства.
А втім, такі листівки були не лише в Кованхарі. Стараннями відьом вони поширилися по всьому Північному Абраду і вже потроху потрапляли на Південь та довколишні острови. За шість тижнів, що минули після Ярлахової загибелі, а надто ж за останні тридцять днів, від часу по- діи у карсаллоґському порту, Феилан став чи не наивідо- мішим з усіх сучасних чаклунів, иому навіть вигадали прізвисько — чорнии професор. Когось іншого на иого місці, може, и тішила б така сумнівна слава, проте сам він був аж ніяк не в захваті від того, що иого іменем уже починають лякати дітеи, а на минулому тижні один зухвалии злодюжка в Лидаві скористався своєю зовнішньою схожістю з ним, щоб серед білого дня пограбувати ювелірну крамницю. З молодих літ Феилан прагнув жити спокшним, непомітним життям, не привертаючи до себе заивої уваги. На жаль, тепер про спокіи і непомітність иому годі було мріяти.
— Мені це чекання вже в печінках сидить, — похмуро мовив Кіннан, пересунувши на шаховіи дошці свого короля під захист тандему з князя та вежі. — Грець би хопив ту Падераи з її обережністю. А наипаскудніше те, що Ан Нувін цілком довіряє її судженням.
„І правильно робить,“— подумав Феилан, зробивши у відповідь хід лицарем. Якби не це, Кіннан давно б утнув щось безглузде и необачне, на зразок викрадення принцеси Фіннели вер Ріс. А так иому доводилося стримувати себе і, зібравшись із рештками терпіння, чекати моменту, коли їхніи таємничіи спільниці з Тір Мінегану знадобиться допомога. Втім, якщо все піде за її планом, Падераи упорається и сама, але потім їи буде потрібне місце, де вона зможе сховатися від гніву відьом. Феилан збирався запропонувати до її послуг свіи острів — не тои, що порекомендував иому Йор- верт, а іншии, розташовании на тисячу миль західніше. Зараз там повним ходом велися роботи зі спорудження невеликої и затишної садиби посеред дрімучих джунґлів. Семеро будівельників працювали не за страх, а за совість, не з- під батога, а із щирим завзяттям, бо належали до півден- ської секти Свідків Аґраваина — це було одне з ритуальних імен Темного Володаря, запозичене з якоїсь давно забутої мови Старого Світу. Серед них був навіть чаклун, щоправда, слабенькии і недолугии; у юному віці иому зовсім не вдавалися чари, і лише згодом, ставши на службу Ан Нувінові, він зміг бодаи частково опанувати свою мізерну силу.
Наступні кілька хвилин Кіннан пильно роздивлявся позицію на шахівниці в марному сподіванні знаити якиись вихід з безнадіиної ситуації. Врешті-решт відвів вежу на правии фланґ, підставивши під удар свою королеву. Насправді ця наисильніша з шахових фігур називалася відьмою, проте в Кованхарі здавна було заведено називати її королевою. Чаклуни впродовж століть активно пропагували цю назву при всіх королівських та княжих дворах Абраду, але, на їхню прикрість, вона ніде не прижилася — навіть на Півдні, дарма що там не любили відьом. Ну, а на Лахліні шахи взагалі вважалися нечестивою грою і прирівнювалися до читання єретичних книжок.
Феилан проіґнорував запропоновану суперником жертву і посунув уперед пішака, відкриваючи шлях для біло- польного князя. Кіннан приречено зітхнув і поклав на бік короля, визнаючи свою поразку. Відтак простягнув руку до вази і взяв звідти вже п’яте за час їхньої партії тістечко. Він дуже любив солодощі, і коли допадався до них, то їв без міри, мов мала дитина.
